Помідори належать до теплолюбивих культур, тому якість врожаю, вміст у плодах сухої речовини, вітамінів, цукрів та мінеральних солей вимірюється в залежності від тривалості та інтенсивності освітлення. Оптимальною температурою для вирощування помідорів в залежності від фази їхнього розвитку та росту й інтенсивності освітлення є 15-29°С. Помідори вважаються посухостійкими рослинами, але кращі врожаї отримують за підтримання вологості ґрунту протягом усього процесу вегетації на рівні 70% HB. Дефіцит вологи сповільнює ріст помідорів та знижує врожайність. Проте різні сорти помідорів мають різну чутливість на нестачу вологи.

Порівняно з іншими овочевими культурами, помідори менш вибагливі щодо умов вирощування, проте вимагають високої родючості ґрунту. Помідори добре розвиваються на пухких ґрунтах з достатнім вмістом органічних речовин, краще ростуть на майже нейтральних та слабокислих ґрунтах (pH = 5,5-7,1), мають позитивну реакцію на вапнування, якщо pH < 5,5. Для отримання 100 ц врожаю помідорів та відповідної кількості побічної продукції потрібно 40–45 кг К2О, 30-35 кг N та 10–12 кг Р2О5. У плодах міститься близько 70% N та Р2О5 й 90% К2О від загальної кількості засвоєних помідорами елементів живлення.

Кількість елементів живлення, яку використовують помідори, залежить від змін мінерального складу, що залежить від віку рослин, та від інтенсивності накопичення сухої маси. До цвітіння помідори треба забезпечувати в першу чергу калієм та фосфором, згодом для активного росту листків варто забезпечити посилене азотне живлення, а на початковому етапі плодоутворення знов збільшувати живлення калієм з достатньою забезпеченістю фосфором та азотом.

Потреба у азоті збільшується з переходом від початку вегетації до цвітіння, згодом зменшується до фази стиглості. Проте варто враховувати, що надлишкове живлення азотом у ранній період до плодоутворення підвищує ріст пасинків та призводить до «жирування», яке затримує плодоношення та достигання плодів.

Важливу роль у живленні для вирощування помідорів відіграє фосфор. Попри те, що помідори використовують з ґрунту значно менше фосфору, аніж калію та азоту, рослини швидко реагують на дефіцит цього елемента живлення у ґрунті. Фосфор найбільш позитивно впливає на розвиток та ріст помідорів, якщо рослини достатньо забезпечені ним на початковому етапі вегетації (від появи сходів до утворення шостого листка).

Період від початку зав’язування перших плодів до завершення їх достигання є критичним щодо споживання рослинами калію. Удобрення помідорів складається із основного удобрення, підживлення та внесення добрив під час висаджування розсади.

Помідори мають хорошу реакцію на внесення як мінеральних, так і органічних добрив. Проте варто зважати, що в окремих кліматичних зонах помідори краще реагують на мінеральні добрива, аніж на органічні. Також помідори часто вирощуються із внесенням лише мінеральних добрив після добре угноєних попередників. Проте бідні на органічні речовини ґрунти потребують безпосереднього внесення під помідори органічного добрива у формі добре перепрілого гною. Дози мінеральних добрив для застосування під помідори визначаються в залежності від запланованого врожаю, вмісту поживних речовин у ґрунті, режиму вологи та дози внесених органічних добрив. Якщо мінеральні добрива вносяться разом з гноєм, то їх норму зменшують на 30-40%.

Високою ефективністю відзначається внесення добрив під час садіння розсади у лунки, зокрема фосфорних, адже тоді вони зосереджуються біля основної маси коренів, що дає змогу рослинам швидко їх використовувати.

Якщо під вирощування помідорів внесли недостатню кількість добрив восени або рослини виглядають слаборозвиненими, варто застосувати підживлення, найліпшого ефекту від якого слід очікувати, якщо воно проводилось в умовах достатньої зволоженості чи під час зрошення. Перше підживлення проводиться через 10-12 діб після садіння, друге – на початку плодоутворення. Під помідори, що вирощуються без зрошення, варто вносити всю дозу добрив одноразово. Борні добрива під помідори ефективні на провапнованих, дерново-глеєвих та нейтральних ґрунтах, марганцеві – на чорноземах, цинкові – на дерново-підзолистих. У якості основного добрива вноситься 1-2 кг/га марганцю, 3 кг/га бору та 5-8 кг/га цинку. Підживлення проводиться 0,02-0,1%  розчинами солей цих мікроелементів.