Якщо два-три десятки років тому зима була найбільш спокійною порою року та найкращим союзником для хліборобів, то для сучасних агрономів вона – найсуворіший екзаменатор. В пам’яті багатьох аграріїв залишились спогади про те як великі кучугури ховали усі огріхи та надійно захищали озимину від морозів. Та нинішня погода набула непередбачуваності не лише для Гідрометцентру, але й для народних синоптиків.

Хоча й є багато розбіжностей щодо прогнозів на прийдешню зиму, однак як наукові співробітники, так і «народники» у своїх прогнозах поки що одностайні в одному: «Зима прийде рано і принесе нам чимало сюрпризів». Одним з таких «сюрпризів» прогнозуються значні коливання температур: від відлиги до сильних морозів, а завдяки циклонам слід очікувати ще й ожеледицю. За деякими прогнозами товщина льодового покриву подекуди сягатиме більше 1 см, що вкрай негативно позначиться на перезимівлі озимих.

Маючи такий не зовсім оптимістичний прогноз, виникає питання: «Чим ми можемо допомогти своїм озимим? І чи взагалі можемо?».  Адже, як то кажуть, «проти природи не попреш». Проте як показує практика «перти», тобто боротися з природою, зовсім не потрібно, а для того щоб пом’якшити негативні її прояви достатньо чітко дотримуватись технологій вирощування.

Сьогодні аграріям дедалі частіше доводиться чути слово «стрес». Однак, як нам здається, з тих хто вживає дане слово багато хто до кінця не розуміє його суті. Переважна більшість тих (від кого доводилося це чути) під «стресом» розуміють не реакцію рослин, тобто їх відповідь, а саму причину. Насправді ж «стрес» розглядається як особливий стан рослини, що формується внаслідок дії стресорів. Наприклад спеки, холоду, дефіциту або надлишку вологи, збудників хвороб тощо.

При виникненні будь-якого з несприятливих, або так би мовити стресових факторів, в рослині індукуються неспецифічні реакції, які супроводжуються перебудовою захисних систем і які потребують додаткової енергії. Тобто та енергія, яку рослини мали б використати на ростові процеси, перенаправляється на синтез стресових білків або підвищення синтезу і активації гідролітичних ферментів, або утворення якихось інших сполук, необхідних для термінового захисту клітин. В результаті чого виникає дефіцит енергії, необхідної для проходження біохімічних процесів, тобто відбувається гальмування або призупинення синтезуючих процесів, деградація білкосинтезуючого апарату, катаболізм біополімерів тощо.

На початкових етапах стресу виявляються порушення в гормональному балансі. Підвищується інтенсивність синтезу етилена й інгібіторів росту. Кількість же гормонів, які стимулюють ріст і розвиток рослин (ауксину, цитокініну, гіберелінів), значно зменшується. Це призводить до гальмування ділення і росту клітин, а також росту всієї рослини. Наступна фаза розпочинається із змін усього комплексу. Вона охоплює біохімічні, фізіологічні і морфоструктурні процеси. Найнебезпечнішою є фаза виснаження, коли в клітинах рослин відбувається дезінтеграція полірибосом, білки замість того щоб синтезуватися – розпадаються, спостерігається втрата генетичної інформації.

Ось тут і виникає питання яким чином, або якими препаратами ми можемо допомогти рослині включати механізми адаптації і забезпечувати взаємозв’язок органів в цілому рослині у відповідь на несприятливий вплив? Адже як ви пам’ятаєте, у своїх технологіях ми зробили ставку на регуляцію усіх процесів самою рослиною, оскільки в рослині функціонує не лише гормональна система, а й інші регуляторні системи (електрична, метаболічна). І саме злагодженість їх роботи, в кінцевому результаті сприяє гомеостатичності рослин, а відповідно і зниженню порогу їх чутливості до несприятливих умов.

Як то кажуть, з будь-якої проблемної ситуації можна знайти як мінімум три варіанти рішення, і одним із рішень подолання стресу у рослин є застосування препаратів амінокислотно-біогенної групи, які останнім часом набувають все більшої популярності. Їх механізм дії спрямований на активацію адаптаційних та захисних систем рослини на клітинному рівні. Компоненти безперешкодно проникають в структуру рослини і відразу включаються в процеси, що відбуваються в ній.

Одним із прикладів адаптаційних процесів є морозостійкість рослин. Загалом існує кілька гіпотез щодо загибелі рослин від холоду та морозу, проте кожна з них доводить, що причиною є порушення або недотримання технологій (сорт, попередник, добриво, строки і способи обробки ґрунту та сівби, обробка насіння тощо). Як показує практика, найбільшої шкоди рослинам завдає утворення всередині клітин кристалів льоду або глибоке зневоднення тканин і коагуляція білка. Часто у рослин, які постраждали від морозу, запасні речовини переходять в недоступну форму, а пошкодження кореневої системи і закупорка судин погіршують водопостачання після відновлення весняної вегетації. Стійкість пошкоджених рослин проти хвороб і шкідників дуже знижується. Так, наприклад, постраждалі взимку рослини озимої пшениці часто продовжують відмирати і в теплу пору року, особливо в критичний період трубкування-колосіння.

Застосування добрив, які у своєму складі містять амінокислоти та фітогормони (хоч і може викликати чимало питань та дискусій), без сумніву, є одним із найефективніших способів нівелювання впливу шкідливих умов навколишнього середовища на сільськогосподарські рослини. Хочемо зазначити, що підживлення рослин лише макро- та мікроелементами є недостатнім для отримання високих врожаїв. Варто звернути увагу на додаткові речовини, які «подбають» про сільськогосподарські рослини, особливо в ситуаціях, які ми не можемо передбачити. А також пам’ятати, що окрім звичної для кожного аграрія технології є ряд факторів, які змінити чи виключити не можливо, але вміло керувати та коригувати їх з урахуванням знань та можливостей під силу кожному.

Інститут живлення рослин – Институт питания растений