Озимі зернові здатні давати вищі врожаї порівняно з ярими, а також краще переносити несприятливі погодні умови та інші стресові фактори, оскільки «загартовуються» в зимовий період. У зв’язку з цим удосконалення технологій вирощування озимих зернових культур представляє суттєвий практичний інтерес для усіх без винятку представників агропромислового сектору. Та, на жаль, бувають роки, коли їх врожайність досить знижується, а інколи посіви гинуть повністю, а причиною є несвоєчасний, запізнілий або надто стрімкий початок весняної вегетації.

Безперечно немає жодної сільськогосподарської культури для якої певний  період вегетації був би не важливим. Адже протягом кожного з них відбуваються процеси, які є надважливими для росту та розвитку та в кінцевому результаті призводять до формування врожаю.  Та яким буде «фініш» залежить однозначно від «старту», для озимих це період весняної вегетації, а якщо точніше то час відновлення весняної вегетації (ЧВВВ). ЧВВВ відіграє надзвичайно важливу роль у житті зимуючих рослин. Виступаючи як енергетичний та регулюючий чинник він забезпечує фотосинтез, транспірацію, тепловіддачу, зумовлює процеси росту, синтезу білків, саморегуляцію фізіологічних перетворень у рослин (синтез-гідроліз). Проте значення цих процесів щороку різняться, що призводить до все більшого ускладнення догляду за посівами озимих культур. ЧВВВ є інтегральним показником, який не прогнозує, а визначає, програмує, задає наперед стартові дози зазначених параметрів, тому що змінюється в достатньо широких межах (в деяких регіонах від 20 лютого до 19 квітня), що для рослин може слугувати першим днем весняного життя. 

Не один рік науковці, та і практики аграрії, шукали методи регулювання цього процесу, та без знань його природи це виявилось абсолютно не можливим. Найбільш наблизився до розв’язання проблеми відновлення рослин у весняний період професор В.Д. Мединець, який вперше відкрив і розробив положення реакції зимуючих рослин на час відновлення весняної вегетації, що отримало назву екологічного ефекту часу відновлення весняної вегетації. Беззаперечно основою якого є радіаційний режим, тривалість, інтенсивність та якість сонячного проміння та його виняткова роль для життя рослинного організму, зокрема вплив на ріст та розвиток. Радіаційний, тепловий режими на час відновлення весняної вегетації залежать не тільки від висоти Сонця, але також і від характеру радіації (пряма, розсіяна), прозорості атмосфери, насичення водяною парою, тривалості сонячного сяяння. 

Проблемою є ще й те що внаслідок зміни клімату весняна вегетація може розпочинатись як в другій декаді березня так і в першій декаді квітня, що має неоднозначний вплив на відростання озимих на весні. За різних строків настання весни й відновлення посівів озимих, рослини потрапляють в різні природні умови, суттєва різниця при цьому буде і в тепловому та світловому режимі. Проте коли відбувається різкий перехід від суворої зими до практично раннього літа, рослини потрапляють в стресові умови теплового шоку й гострого дефіциту вологи, що негативно впливає на виживання рослин, регенерацію, енергію кущіння, наростання вегетативної маси та на формування врожайності в подальшому. На фоні переважаючого генеративного розвитку зазвичай спостерігається ослаблення посівів, які були практично не розкущеними. Поряд з тим досить важливо завчасно мати метеодані про параметри явищ, що відбуватимуться у весняний період, щоб врахувати їх в агротехнологіях.

Раннє відростання рослин спостерігається зазвичай у тих випадках, коли озимі зернові вирощуються після непарових попередників. При посіві пшениці озимої після кукурудзи на силос та за умови низьких позитивних температур, що бувають за раннього відновлення весняної вегетації, сприяють інтенсифікації утворення вузлових коренів, кращому морфологічному розвитку рослин та  підвищенню їх продуктивності. Поступове підвищення середньодобових температур за ранніх строків відновлення весняної вегетації практично завжди поєднується з хмарною і дощовою погодою. Саме в таких випадках формуються  оптимальні передумови для формування підвищення урожайності озимих зернових. Якщо узагальнити середні дані за науковою літературою то в середньому за двадцять років цей показник становив 4,2 т/га. Варто зазначити, що різке підвищення середньодобових температур повітря є причиною пересихання верхніх шарів ґрунту, зниження відносної вологості повітря, та частіше ці явища спостерігаються за пізніх та середніх строків відновлення весняної вегетації озимої пшениці. Несприятливі погодні умови є причиною зниження ефективності внесених добрив, що надалі, безперечно, негативно відбивається на рості та розвитку рослин, а також на формуванні їх продуктивності. Не останнє місце має контроль захворювань на посівах озимини.

Загальновідомо, що без внесення азоту, навіть за сучасних умов, для отримання достатньо високих врожаїв практично не можливе. Рекомендовані дози внесення азоту, його кратність та терміни узгоджуються з часом вегетації та кількістю доступної вологи для рослин. Оскільки практично всі азотні добрива є легкорозчинними, то рекомендовано хоча б незначну їх вносити восени, а решту під час весняно-літніх підживлень у фази найбільшої їх потреби для росту і розвитку рослин. Проте досить важливо не пропустити час першого весняного підживлення, оскільки саме від нього залежить на скільки якісно та вчасно розпочнеться процес регенерації. Норма внесення азоту залежать не лише від сортогенетичних особливостей культури та погодніх умов, але і від стану посівів та часу відновлення весняної вегетації (ЧВВВ).  

На добре розвинених посівах рекомендується вносити 30% (N30 ) від повної норми азоту. Посіви, що відновлюють весняну вегетацію раніше середньої багаторічної дати, добре ростуть у висоту і завдяки посиленому кущінню утворюють продуктивний стеблостій, що досягає 600-700 шт./м2. У лісостеповій зоні Західної України відновлення весняної вегетації, як правило, настає у березні-квітні. Якщо ж посіви зріджені (200-230 рослин на 1 м2), дозу для першого підживлення підвищують до N60-70, а за кількості 180-200 рослин на 1 м2 дозу азоту для першого підживлення збільшують аж до N80-100.

Варто також збільшити норму азоту в роки з пізньою весною, коли озимі  характеризуються пізнішим відновленням весняної вегетації (близько 6 квітня), внаслідок чого наростання вегетативної маси зменшується. А в роки з ранньою весною (відновлення вегетації настає в середині березня) на добре розвинених густих посівах перше підживлення проводити недоцільно. Варто ще пам’ятати те, що надлишок азоту є досить небезпечним, оскільки може викликати надмірне кущіння рослин і посилену схильність до вилягання.

Та лише за допомогою азоту запустити усі процеси навесні, на жаль, не можливо. Варто звернути увагу і на дефіцит мікроелементів у рослин, а для його подолання, в період весняної вегетації, достатньо провести позакореневе підживлення у фазу кущення доповнити їх дію амінокислотами, які сприятимуть ще й відновленню фотосинтетичних процесів та виробленню імунітету у рослин для подолання стресів у майбутньому.

Інститут живлення рослин – Институт питания растений