Головна ціль сівозміни створення якомога більш сприятливих умов для вирощування сільськогосподарських культур. Оптимальна сівозміна це шлях до підвищення родючості ґрунту, поліпшення водного режиму, інтенсифікація використання поживних речовин рослинами, покращення загального фіто санітарного стану, гальмування і мінімізація розвитку хвороб та ймовірності ураження шкідниками. І як наслідок, усього вищезазначеного – підвищення якісних та кількісних показників врожайності.

Надзвичайно позитивний відтінок чергування культур придає і використанню мінеральних добрив. Оскільки кожна група рослин має власні індивідуальні потреби, цілком логічно, що споживання азоту, калію та фосфору може досить відчутно різнитись. Для прикладу, зернові «полюбляють» азот та фосфор, у той час як коренеплоди та бульбо подібні – калій. Ясна річ, що після рослини, яка має підвищений винос калію, сіяти культуру з такою ж потребою дуже не ефективно. За рахунок чергування бобових та небобових рослин значно покращується азотне живлення у сівозміні.

Зменшення частки просапаних культур у сівозміні сприяє покращенню структури ґрунту, прискорює природні процеси оздоровлення. Від відношення просапаних культур до культур суцільної сівби значною мірою залежить ризик виникнення водної та вітрової ерозії. Також оптимальна сівозміна є системо утворюючим методом боротьби з багатьма хворобами та шкідниками.

Основні завдання та вимоги, які аграрії «висувають» до попередників у сівозміні:
1. Своєчасне звільнення поля.
2. Недопущення розвитку забур’яненості.
3. Покращення фітосанітарного стану
4. Збільшення ефективності системи живлення та удобрення культур.
5. Покращення структури ґрунту.
6. Відсутність негативних впливів на сходи наступних культур.

Інститут живлення рослин – Институт питания растений