Соя, для аграріїв – це насамперед рентабельна культура, що забезпечує гарантований продаж зерна та чудовий попередник. Здатність поєднувати фотосинтез та біологічну фіксацію азоту, робить сою дедалі привабливішою культурою. І як показує практика, 20 років тому ще невідома, а 10 – ще маловідома культура чудово адаптувалася в Україні. За обсягами виробництва Україна посіла 1-ше місце в Європі і 8-ме – в світі. Крім того нашим соєводам належать два світові рекорди урожайності (102,3 ц/га – на зрошувальних і 74,9 ц/га – на незрошувальних землях) сої. Сучасні сорти та знання особливостей агротехніки вирощування сої дозволяє сформувати урожай на рівні 4-5 т/га так би мовити «без напряга».

МОРФОБІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ СОЇ

Соя відноситься до світлолюбних та теплолюбних культур. Найнижча температура проростання насіння 7-8 градусів Цельсія, щоб отримати дружні сходи, температура ґрунту має бути не нижчою 12-14, а при перевищенні позначки у 20 закладка першого боба буде вище. Тобто існує залежність між висотою закладки першого боба і температурним режимом. Особливістю вирощування сої є те що вона дуже вимоглива до світла і тепла у період цвітіння – формування бобів. Зниження температури або зменшення інсоляції як правило призводить до недобору врожаю.

З огляду на те що тепло і світло у відкритому ґрунті належать до нерегульованих факторів. Необхідно якомога раціональніше їх використати за рахунок територіального розміщення посівів (вибір схилу, напрямок посіву, ширина міжрядь тощо). Крім того, доведено що одним з методів управління космічними факторами (світло, тепло) є оволодіння процесами фотосинтезу. А посилення фотохімічної активності хлоропластів відбувається за участі агрохімічних важелів, в тому числі застосування стимуляторів росту і мікродобрив.

Соя є середньо стійкою до посухи культурою. У період від сходів до початку цвітіння соя потребує мінімум вологи. При проростанні соя поглинає близько 150% вологи від своєї маси. Після сходів для неї характерний швидкий розвиток кореневої системи і повільний надземної маси, що мінімізує випаровування води. Найгострішу потребу у волозі соя відчуває при цвітінні і рості бобів. Недостача води може призвести до опадання бутонів, квітів, плодів, зменшення маси насінини, і як наслідок – значних втрат врожаю.

Слід зазначити, що посів сої у перезволожений ґрунт «гарантує» не лише труднощі з налипанням на робочі органи, а й зріджені сходи, незадовільний розвиток або й повну відсутність азотфіксуючих бактерій, збільшення ризику ураження сої хворобами та шкідниками та низьке розташування першого боба.

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ УРОЖАЮ СОЇ

Соя, як типовий представник покритонасінних має 12 етапів органогенезу. Але ми вважаємо за доцільне зупинитись на більш практичній стороні вирощування сої – фазах розвитку.

Перша фаза проростання – сходи. Дана фаза починається з набухання насіння і завершується з появою несправжніх, так званих, примордіальних листків. Проросток використовує як запас поживних речовин насінини так і, з появою кореневих волосків, потихенько засвоює ті легкодоступні форми елементів, якими було оброблено насіння сої. З появою примордіальних листків соя поступово переходить на самозабезпечення. І ще 3-4 дні живиться як автотрофно так і використовує запас поживних речовин з сім’ядоль. Вчені університету Айови провели експеримент, з метою визначити наскільки важливий цей період для вирощування сої в цілому. Втрата одної сім’ядолі або неналежне функціонування одного примордіального листка призводить до втрат від 25 до 30 % врожаю.

З появою справжнього трійчатого листа настає фаза розгалуження. Утворюються справжні листки, міжвузля, зародки бічних пагонів та суцвіть. З утворенням другого – третього листа на рослинах з’являються бічні пагони. Паралельно з появою третього, як ще його називають, трилисника відбувається утворення осі суцвіття та квіткових органів. І завершується ця фаза, в основному, з появою перших квіток. На цьому формування вегетативних органів (коренів, стебел, листя) закінчується. Не ріст, а саме формування.

Як уже було вказано раніше соя теплолюбна культура, особливо багато тепла і світла потребує в період бутонізації – цвітіння. Суцвіття закладаються в пазухах листків; якщо листок або передчасно опадає, або не віддає потрібної кількості фотоасимілянтів, то суцвіття не формуються і бобів відповідно мало. Бували випадки, коли боби утворились, але не розвивались. Основна причина – слабкий хлоропласт. Похолодання на даному етапі може призвести до значних втрат врожаю.

ОСОБЛИВОСТІ УДОБРЕННЯ СОЇ

Для формування 1 ц зерна сої при нормальних умовах необхідно 6,5-7,5 кг азоту, 1,3-1,7 кг фосфору, 1,8-2,2 кг калію. Соя поглинає елементи живлення на протязі власного життєвого циклу, дуже нерівномірно. У період від сходів до цвітіння засвоюється лише 18% азоту від усією необхідної кількості, те саме стосується фосфору і калію. Основна ж частка мікроелементів надходить після початку бутонізації і до наливу зерна – близько 80%.

На початкових фазах росту ключовою потребою сої є фосфор. Він сприяє закладенню більшої кількості генеративних органів, що служить фундаментом майбутнього врожаю. Фосфор також відіграє значну роль у формуванні бульбочок, завдяки чому рослині простіше засвоювати азот.

Аби повністю задовольнити потребу рослини в азоті прийнято застосовувати бактеріальні добрива для обробки насіння сої. Обробляти і сіяти насіння рекомендовано у той же день, аби не втрачати ефективність бактерії. Отже, обробка бактеріями та дотримання термінів, зазначених в інструкціях з використання інокулянтів є невід’ємною частиною технології вирощування сої. Через 7-12 днів після появи сходів на кореневій системі сої формуються бульбочки. Вони сприяють засвоєнню азоту з повітря, і тим самим мінімалізують необхідність внесення азотних добрив. Під час сходів проросток, як вже було згадано, живиться з насіння. У період бутонізації та цвітіння соя максимально поглинає азот з атмосфери. Чимала кількість азоту потрібна сої і при наливі зерна. Та, якщо до сівби у ґрунт було внесено значну кількість азоту, це пригальмує розвиток бульбочок, а значить, «безкоштовне» живлення з атмосфери скоротиться. Під час вегетації необхідно наочно слідкувати за розвитком бульбочок сої. Якщо бульбочки дрібні, сірого забарвлення, або взагалі відсутні, потрібно рятувати ситуацію. Допоможе удобрення сої аміачною селітрою. Фосфорні та калійні добрива прийнято вносити під оранку. При сприятливих умовах внесення азотних добрив і взагалі можна уникнути.

Не варто забувати й про важливість мікроелементів. Їх нестача не тільки негативно скажеться на кількісних показниках врожайності, а й сприятиме розвитку хвороб та погіршенню якості зерна. Пріоритетними для сої мікроелементами є: бор, молібден та кобальт. Рослина відчуває потребу у борі впродовж усієї вегетації. Особливо відчутні проблеми при недостачі бору в молодих ростучих рослин. Оскільки бор відповідає за формування стінок клітини, при його нестачі можливе відмирання точок росту. Молібден покращує розвиток кореневої системи, активізує діяльність бульбочкових бактерій, підсилює синтез хлорофілу. Також він сприяє споживанню азоту з атмосфери. Молібден окрім позитивного впливу на урожайність вирощування сої також сприяє збільшенню у ній вмісту білка. Кобальт разом із Молібденом грає відчутну роль у процесах азотфіксації. Позитивно впливає на розмноження бульбочкових бактерій та скорочення вегетаційного періоду. Щодо обробки насіння сої молібденом, то погляди як науковців так і практиків не однозначні. Слід відмітити, що прихильників застосування молібдену підчас обробки насіння помітно зменшується, натомість зростає їх кількість щодо позакореневих підживлень.

Соя належить до культур, при вирощуванні яких в умовах України, приорітетним є повітряне живлення, належне забезпечення якого неможливе без марганцю та заліза і особливо співвідношення між ними. Ключовим елементом при вирощуванні сої, як і в будові хлоропласта залишається магній.

ХВОРОБИ СОЇ

Вирощування сої може піддаватись впливу таких захворювань:

Фузаріоз
Антракноз
Аскохітоз
Пероноспороз
Борошниста роса
Церкоспороз сої
Склероціальна гниль

ШКІДНИКИ СОЇ

Під час вирощування сої варто бути готовим до “атак” таких шкідників:

Акацієва вогнівка
Довгоносики бульбочкові
Соєва плодожерка
Павутинний кліщ
Паросткова муха
Дротяники

Інститут живлення рослин