На фоні підвищеної цікавості до різноманітних мікродобрив, біопрепаратів та добрив із вмістом амінокислот, спадає увага до калійних. Причиною є те, що переважно у всіх ґрунтах України спостерігається підвищений вміст цього елементу, а середній та низький лише у 30%. Та і ефективність калійні добрива проявляють не однаково на усіх типах ґрунтів. Найбільшу потребу в них відчувають легкі дерново-підзолисті ґрунти Полісся, осушені торф’яники, сірі лісові ґрунти і вилужені чорноземи Лісостепу. Стосовно Степової зони, де природний вміст калію досить високий, калійні добрива рекомендовано вносити на зрошувальних, незасолених чорноземах, оскільки на солонцюваті і засолені ґрунти їх не вносять зовсім, тому що його засвоєння рослинами практично зводиться до нуля.

Для нейтралізації ґрунтової реакції зазвичай рекомендовано проводити вапнування, оскільки разом з тим поліпшується калійний режим ґрунту, який за таких умов краще переходить в доступні для рослин форми.  Варто пам’ятати, що калій і кальцій виступають антагоністами, а потреба в підвищених нормах калійних добрив при вапнуванні зростає.

Логічним виникає питання: як, для чого і коли необхідно вносити калійні добрива?

Роль цього макроелементу для рослин беззаперечна. Калій у рослинах відіграє вагому роль у білковому і вуглеводному обмінах, приймає участь в активізації діяльності ферментів, регулює процеси відкривання і закривання продихів на листках, сприяє поглинанню вологи кореневою системою. Раціоналізація використання води особливо важлива у сучасних посушливих умовах господарювання. Як бачимо, забезпеченість рослин калієм підвищує їх стійкість проти посухи та несприятливої дії високих і низьких температур. Під впливом калію рослини стають більш морозостійкими, що пов’язано зі збільшенням у клітинах вмісту цукрів, підвищенням осмотичного тиску; потовщуються стінки соломини, що збільшує стійкість рослин до вилягання, поліпшуються вихід і якість волокна льону, конопель тощо; накопичується більше цукрів у цукровому буряку та інших коренеплодах, крохмалю – в бульбах картоплі, підвищується стійкість рослин проти грибкових і бактеріальних захворювань, наприклад, картоплі, коренеплодів, овочевих культур – проти збудників гнилі, зернових – проти борошнистої роси, іржі. Крім того, калій позитивно впливає на смакові якості плодів.

Насамперед окрім, звичайно, типу ґрунту, необхідно визначитись під, яку культури буде вноситись добриво. За усередненими даними для більшості сільськогосподарських культур оптимальними є 45-60 кг/га К2О, проте враховуючи високий винос врожаєм деяких культур норми збільшуються до 90-120 кг/га. Щодо найбільш калієфільних культур, до яких належать буряк, картопля, ріпак, овочі, соняшник, льон та деякі овочеві, то вміст калію в системі їх удобрення має переважати, тоді як для зернових більше потрібен азот.

Проте і «переборщити» калійними добривами небезпечно! Надлишок калійного живлення рослин проявляється спочатку між жилками листків і з’являється мозаїка блідих плям, які з часом буріють, і листки обпадають. Ріст і цвітіння рослин затримуються, у бульбах картоплі знижується вміст крохмалю, погіршуються їх смакові якості. Крім того, за надлишку калію в ґрунті спостерігається магнієве голодування рослин. Для балансу цих елементів доцільно вносити калійно-магнезіальні добрива (калімагнезія, калімаг та ін.), які, крім калію, містять ще й магній.

На ґрунтах середнього і важкого гранулометричного складу калійні добрива вносять під час осіннього обробітку ґрунту. Добрива при цьому потрапляють у вологий шар ґрунту, де знаходиться основна маса коренів, і краще засвоюються рослинами. Для підживлення калійні добрива менш ефективні, ніж за разового внесення всієї норми до сівби, оскільки коренева система рослин розвивається в пошуках вологи у глибших горизонтах.

Для економії витрати калійних добрив невеликі дози (10–15 кг/га К2О) вносять у рядки під час сівби сільськогосподарських культур. Особливо ефективне рядкове внесення одночасно з фосфорними під час сівби озимих культур, що сприяє підвищенню їх зимостійкості. Проте підвищення доз рядкового внесення знижує схожість насіння.

Щоб запобігти зниженню схожості насіння, то їх внесення найкраще проводити в осінній період, під зяблеву оранку, у вологий шар ґрунту, спільно з іншими удобрювальними композиціями. 

При дефіциті калію культури швидко в`януть, це пояснюється уповільненням синтезу білка, падає продуктивність, підвищується схильність до захворювань. Клітини ростуть нерівномірно, що викликає спочатку гофрованість, а потім скручування листа. На картоплинні з`являється наліт бронзового кольору. Проте для усунення видимих ознак калійдефіциту необхідно запустити процеси в рослині на фізіологічному рівні, а саме активізувати дію фітогормонів та сприяти хелатуванню внесених мікро- та макроелементів та активізувати фотосинтез.

На даному етапі варто долучити дію фітогормонів та амінокислот, які не лише сприятимуть хелатуванню внесених мікро- та макроелементів, але і сприятимуть безперешкодному їх проникненню в процеси синтезу, обміну та метаболізму рослини. Глутамінова к-та, гліцин, аланін, лізин, аргінін, а поряд з тим гліцин з гістидіном сприяють хелатуванню як основних так і допоміжних елементів жилення, які надходять в рослину шляхом удобрення.

Інститут живлення рослин – Институт питания растений