Головна ціль сівозміни створення якомога більш сприятливих умов для вирощування сільськогосподарських культур. Оптимальна сівозміна це шлях до підвищення родючості ґрунту, поліпшення водного режиму, інтенсифікації використання поживних речовин рослинами, покращення загального фітосанітарного стану, гальмування і мінімізації розвитку хвороб та ймовірності ураження шкідниками. І як наслідок, усього вищезазначеного – підвищення якісних та кількісних показників врожайності. Якщо коротко, то правильна сівозміна з врахуванням сумісності культур і дотримання необхідних пауз при вирощуванні однієї і тієї ж культури на заданому місці – запорука здорових посівів.

Звичайно, варто враховувати, що урожай це по суті багатофакторний дослід і так просто взяти й посадити рекомендовану для сівозміни культуру не завжди вдається. На цей вибір впливають ринок зерна, потреби господарства у насінні, ґрунтово-кліматичні умови, наявність або відсутність відповідної техніки, забезпечення людським ресурсом. Головними критеріями включення культури в сівозміну є її очікувана врожайність, здатність максимально використовувати дію попередника, а також здатність оптимально працювати у якості попередника для наступної культури.

Загальне поняття «дія як попередника» включає у себе наступні фактори: вплив попередника на структуру ґрунту, рослинні залишки, терміни збору врожаю, вплив на забур’янення та ураженість хворобами і шкідниками. 

Основні завдання та вимоги, які аграрії «висувають» до попередників у сівозміні:

  1. Своєчасне звільнення поля.
  2. Недопущення розвитку забур’яненості.
  3. Покращення фітосанітарного стану
  4. Збільшення ефективності системи живлення та удобрення культур.
  5. Покращення структури ґрунту.
  6. Відсутність негативних впливів на сходи наступних культур.

У таблиці нижче наведено рівні сприятливості різних культур одна до одної у якості попередника:

Накопичення збудників хвороб та шкідників у ґрунті, які згодом шкодять кореневій системі, також залежить від попередника. При чому залежить у досить відчутному степені. Оскільки прикореневі хвороби, кореневі гнилі порушують живлення стебла, зменшується вплив коренів на ґрунтову структуру, тому ще більше знижується активність кореневої системи наступної культури (у найбільшій мірі це стосується зернових). Зернові культури схильні до ураження прикореневими хворобами та кореневими гнилями у наступному спадаючому порядку: озима пшениця – яра пшениця – озимий ячмінь – тритикале – ярий ячмінь – озиме жито – овес.

Озимі зернові реагують на ураження хворобами різким зниженням врожайності. На придатність попередника для зернових впливає обробіток ґрунту після нього. Так, фузаріоз колоса озимої пшениці розвивається набагато сильніше та стрімкіше після кукурудзи при безплужному обробітку, чим при плужному.

В останні роки все частіше практикують вирощування озимих зернових по озимих зернових. Такі посіви потребують додаткових витрат на засоби захисту рослин, які окупаються лише при відносно високих цінах на зерно. Врожайність таких посівів падає на 8-10 відсотків.

В цілому врожайність зернових падає зі збільшенням частки зернових у сівозміні. Зрозуміло, що при сприятливих ґрунтово-кліматичних умовах спадання врожайності проходить повільніше, аніж при несприятливих.  Чим вища культура землеробства і вище рівень технології, тим повільніше падає врожайність, проте факт залишається фактом – витрати на одиницю врожайності у таких умовах все одно ростуть.

Інститут живлення рослин – Институт питания растений