Головна » Оптимізація живлення рослин » Мінеральне живлення

Мінеральне живлення

Азот Фосфор Калій Залізо Кальцій Кобальт Мідь Магній Марганець Молібден Сірка Бор Цинк

Як не дивно, але про хибні підходи, що ніби намагаються забезпечити повноцінне мінеральне живлення доводиться чути навіть від досвідчених агрономів. Натомість знавці законів агрономії дедалі частіше доводять, що оптимізація живлення рослин – це далеко не рівень забезпеченості потреб через мінеральні добрива, а створення комфортних умов, які визначають доступність елементів, що складають мінеральне живлення рослин.

Створюючи концепцію про кругообіг поживних речовин Д. М. Прянишников акцентував: – удобрювати потрібно рослину, а не поля. Ігнорування цього твердження призводить як до зниження продуктивності, так і до зростання капіталовкладень. Наприклад, беззаперечним є факт, що вапнування кислих ґрунтів сприяє підвищенню коефіцієнта використання азоту з добрив. А форма азотного живлення корегує потребу рослин у калії: так цілком достатня доза калію для нормального розвитку рослини при нітратному живленні може виявитися недостатньою при внесенні азоту в аміачній формі. Натомість фосфорне голодування частіше і більш виражено проявляється в умовах нітратного живлення рослин. Ця закономірність характерна і для низки інших елементів, що складають мінеральне живлення, а для деяких з них є кардинально протилежною.

Балансово-розрахункові методи визначення необхідних доз мінеральних добрив для отримання запланованого врожаю дедалі втрачають свою об’єктивність та агрономічну цінність. Адже моделі таких балансів представлені в кількісних величинах азотних, фосфорних або калійних добрив базуються на таких показниках, як: запас поживних речовин в ґрунті та їх винос урожаєм, глибина орного шару, коефіцієнти використання елементів живлення із мінеральних добрив та ґрунту. Якісні же характеристики поживних речовин у цих моделях не враховані. Не враховані також і особливі потреби сільськогосподарських культур в елементах, що складають мінеральне живлення рослин з позиції сорто-генетичних особливостей культури та етапів її органогенезу, технологій вирощування тощо.

За даними американських вчених, вплив добрив на врожайність визначається на рівні 40-41%, 15-20% – займають гербіциди, 8-10% – якість насіння, коливання в 12-15% залежить від погодних умов, 5% – від іригації (зрошення) і 11-18% – від інших факторів. Тоді як вітчизняні науковці доводять, що вплив добрив на врожайність складає від 30 до 70% і зростає з півдня на північ, від обробітку ґрунту – на 20-30%, від якості насіння – на 10-20%, і на 10% – від сівозміни.

Мінеральні добрива є невід’ємною частиною технологій, але мало хто має необхідну інформацію, щоб раціонально використати наявний ресурс. Не завжди вдається зрозуміти, чого не вистачає рослині, чому не розвивається належним чином коренева система, відмирають кореневі волоски, жовтіють, в’януть, опадають молоді або старі листки рослини, коли вже нібито все зроблено задля успіху. Будь-яке відхилення від норми – це мінус до врожаю, або його якості, мінус від доходу підприємства. Страждає й авторитетність агронома, якого професіоналізм базується на вмінні об’єднання системи «ґрунт – рослина – клімат» за участю елементів, що складають мінеральне живлення.

Не слід забувати, що природним джерелом мікроелементів є ґрунт. Однак, його здатність забезпечити доступність рослинам регулюється факторами ґрунтоутворення, які визначають процеси розчинності й осадження, міграції, акумуляції та перерозподілу мікроелементів у ґрунтовому профілі. А відсутність легкодоступних для рослин мікроелементів веде до функціональних порушень у рослинному організмі та появи низки хвороб.

Для нормального розвитку рослинного організму ґрунт повинен забезпечити увесь спектр необхідних мікроелементів із відповідним їх співвідношенням. Дефіцит того чи іншого елементу частково компенсує внесення мікродобрив під час передпосівної обробки насіння або позакореневе живлення рослин у період їх інтенсивного розвитку. Створення належних умов трансформації, рухомості та засвоєння елементів мінерального живлення може забезпечити проведення вапнування  або гіпсування. Однак хімічна меліорація обов’язково має бути науково-обґрунтована. Є випадки, коли при вапнуванні кислих ґрунтів кількість рухомих форм цинку зменшувалась на 30%, бору – 40% і марганцю – майже в 2 рази. З передозуванням вапна в ґрунтах знижується кількість рухомих форм заліза, цинку, марганцю і бору. Мікроелементи, при цьому, заміщують кальцій вапна і в сполуках карбонатів заліза, цинку, марганцю та міді стають малорухомими. Майже всі елементи стають малорухомими з підвищенням  ґрунтового розчину, а мідь – ще із підвищенням вмісту органічних речовин, молібден, навпаки, при розкислені стає більш рухомим.

Вагомими факторами, що визначають рухомість елементів у ґрунті та їх надходження до рослин є температура, вологість, кислотність, пожнивні рослинні залишки, хімічна меліорація, структура ґрунту тощо.

ЕЛЕМЕНТ

ФАКТОР ЗНИЖЕННЯ РУХОМОСТІ  ТА ЗАСВОЄННЯ

N

Холодна погода, ущільнений та холодний ґрунт, ослаблена мікробіологічна діяльність, заорювання великої кількості соломи,  дефіцит вологи

P2O5

Низька температура ґрунту та повітря, низьке значення рН

K2O

Тепла та суха погода

Mg

Високий рівень рН, вапнування, карбонати

Ca

Суха та тепла погода, коливання вологості ґрунту

S

Низька температура

Fe

Перезволожений ґрунт, низька або висока температура, погана аерація, високий вміст органічних речовин

Mn

Суха погода, низька температура ґрунту, низька інтенсивність освітлення, високий вміст органічної речовини

Zn

Низька температура, ущільнений ґрунт, низький вміст органічних речовин

Cu

Ущільнений ґрунт, спека, високий вміст органічних речовин

B

Посуха, інтенсивне освітлення

Мо

Високий вміст органічних речовин, низьке значення рН, обмінний алюміній

Co

 Підвищення рH ґрунтового розчину

Крім того, потреба рослин в елементах, що забезпечують повноцінне мінеральне живлення, не є сталою і залежить як від культури, сорту (гібриду), фази розвитку, так і від умов вирощування.

Правильний вибір добрива, внесеного найбільш зручним способом і в потрібний для рослини час – ось головне правило оптимізації мінерального живлення. Яке базується на знаннях агронома в частині особливостей удобрення (вирощування) сільськогосподарських культур в конкретних ґрунтово–кліматичних умовах та підкріплене результатам и ґрунтової та рослинної діагностики. Поповнити «арсенал агронома» щодо контролю та регулювання біохімічних і фізіологічних процесів через корекцію мінерального живлення допоможуть фахівці Інституту живлення рослин.