КалійКалій

Є «три кити», на яких тримається родючість, і калій – один з них. А для рослин – це «елемент молодості». Калій бере участь у фотосинтезі, є активатором роботи ферментів, сприяє збільшенню площі листкового апарату, підтримує тургор та покращує стійкість рослин до стресу. Варто пам’ятати, що оптимальне калійне живлення збільшує смакові якості та крохмалистість картоплі, цукристість коренеплодів цукрових буряків, сприяє накопиченню жирів у насінні олійних культур, поліпшує виповненість колоса у злакових культур. Під впливом калію змінюється анатомічна будова рослин: збільшується товщина стінок соломини у злаків, що забезпечує стійкість до вилягання, поліпшується лежкість цукрових буряків, у плодових та овочевих культур відбувається збільшення розміру плодів та вміст у них аскорбінової кислоти і сухих речовин, також покращується колір, подовжується термін зберігання та збереженість при транспортуванні. Калій підвищує зимостійкість та морозостійкість озимих культур та холодостійкість ярих. Також він робить рослини більш стійкими до грибкових захворювань та шкідників.

Нестача калію знижує інтенсивність фотосинтезу, посилює дихання рослин, що тим самим зменшує кількість вуглеводів, які можуть бути задіяні в ростових процесах. Іноді це призводить до зниження самого транспорту запасаючих вуглеводів, а через низький їх вміст, зменшується і утворення насіння. Дефіцит калію призводить до того, що азот не включається в процеси метаболізму. Це знижує вміст амінокислот у рослинних організмах. При нестачі калію листя рослин стає гофрованим (куполоподібним), в’яне й опадає, знижується тургор. Найчастіше ознаки дефіциту K2О проявляються на краях листка, які покриваються зеленими плямами, при гострому дефіциті вони стають коричневими «крайовий опік».

Максимальне засвоєння калію відбувається у період інтенсивного росту та наростання вегетативної маси. А для цукрових буряків достатнє калійне живлення найважливіше під час інтенсивного накопичення відтоку цукрів.

Валовий вміст калію у ґрунті перевищує запаси фосфору та азоту разом узятих. В основному цей показник залежить від гранулометричного складу ґрунту. Найбільша кількість калію у важких ґрунтах. У підорному шарі сірих лісових та дерново-підзолистих ґрунтів вміст калію більший, аніж у орному шарі. Проте основна маса калію перебуває у нерозчинній та малодоступній для рослин формі.

За рівнем доступності та рухомості сполуки калію поділяють на три групи:

  1. необмінний калій – є складовою алюмосилікатних мінералів, польових шпатів та слюди. Цей калій є малодоступним для рослин, проте під впливом температур, мікроорганізмів та води в процесі вивітрювання мінерали руйнуються й перетворюються у розчинні солі калію;
  2. обмінний калій – зв’язаний ґрунтовими колоїдами. Він відіграє найважливішу роль у живленні рослин. Цей калій має здатність легко переходити в розчин у процесі обміну з іншими катіонами, за рахунок чого є легкодоступним для рослин. Якщо рослини поглинули увесь калій з ґрунтового розчину, він поповнюється новими надходженнями цього елемента живлення, що переходять з колоїдів. Кількість обмінного калію у ґрунтовому розчині, зазвичай, є індикатором забезпеченості ґрунту доступним калієм. Сіроземи та типові чорноземи більш багаті на обмінний калій, аніж дерново-підзолисті ґрунти, особливо піщані та супіщані;
  3. водорозчинний калій – представлений у ґрунті сольовими розчинами (нітрати, фосфати, хлориди, карбонати, сульфати калію), що придатні до безпосереднього засвоєння рослинами. Цей калій може поглинатися колоїдами й переходити у необмінну форму, що знижує рівень його доступності для рослин. Необмінна фіксація калію дуже виражена у сіроземах та чорноземах, найбільше при чергуванні на них зволоження та висушування. У дерново-підзолистому ґрунті майже 40 кілограм К2входить до складу мікроорганізмів.

Підвищений вміст органіки та вапнування посилюють перехід калію у необмінну форму, а підкислення та руйнування гумусу зменшують зв’язування калію ґрунтом. Ґрунти, що систематично удобрюються калієм, під час нового внесення добрив зв’язують його гірше.

Між різними формами калію є відносна рівновага. Вміст водорозчинних форм може збільшуватись з допомогою обмінно-поглинутих форм, з часом відновлення останніх відбувається завдяки фіксованій формі. Варто пам’ятати, що внесені водорозчинні калійні добрива можуть трансформуватися у зворотному напрямку.

Поглинання і рух в рослинах. Рослини поглинають калій у вигляді катіонів. Не піддаючись повній трансформації, у організмі рослин калій знаходиться здебільшого у формі рихлозв’язаних з протоплазмою іонів. Тут він частково представлений калійними солями органічних кислот. У рослинних тканих також є особливий тип органічних сполук – дипсипептиди. З ними К+ може утворювати комплекси. Дипсипептид-К+-комплекс, в якому іон калію перебуває всередині молекули, може легко проникати крізь мембрану та надходити у клітину проти градієнта концентрації.

Більша частина калію знаходиться у молодих тканинах та органах, де проходить поділ клітин. Це засвідчує участь калію у процесах росту, при чому максимальне його накопичення у місцях найбільшої інсоляції. У темну частину доби частина калію виділяється через кореневу систему. Велика рухомість цього елемента живлення у рослинах забезпечує його повторне використання (реутилізацію) – транспортування із старих листків у молоді. Тому вміст калію у старих рослинних органах у 3-5 разів менший.

Низька забезпеченість рослин калієм на початкових етапах розвитку призупиняє поділ клітин та збільшення вегетативної маси. При дефіциті цього елемента живлення аміачний азот не включається в метаболізм. Це веде до зниження вмісту амінокислот у організмі рослин. У випадку поганої забезпеченості культур калієм у середині процесу вегетації призупиняється розвиток рослин та їх дозрівання.

Біохімічні функції. Не зважаючи на те, що калій не є складником органічних молекул чи рослинних структур, він є учасником багатьох фізіологічних та біохімічних процесів, які життєво важливі для стабільного розвитку та росту рослин, формування хорошого врожаю та якісної продукції.

Давно встановленою та однією з найважливіших характеристик калію є його властивість збільшувати обводнення протоплазми та підвищувати її водоутримуючу силу. Калій не володіє здатністю до міцних зв’язків з клітинною речовиною, він може бути учасником гідратації колоїдів. Фізіологічна роль калію у цьому процесі полягає в тому, що він створює осмотичний тиск у клітинах та безпосередньо зв’язує диполя води.

Створюючи необхідний водний баланс у клітині, калій забезпечує надбання білками певної, сприятливої для метаболічних реакцій, конформації. Завдяки цьому ферменти стають каталітично високоактивні. Калій є також активатором більше 60 ферментів і ферментних систем. Калій є домінуючим катіоном у флоемному соку і забезпечує цим потрібний осмотичний тиск у провідній системі. Також він бере учать у транспортуванні асимілянтів до репродуктивних органів. Через активацію хлорофілу калій опосередковано є учасником енергетичного та вуглеводного обмінів й переміщення вуглеводів з органів утворень до органів накопичення (коренеплоди та репродуктивні органи).

Окрім регулювання роботи продих у процесах фотосинтезу та транспірації, калій бере участь у реакціях фотосинтетичного фосфорилювання, транспортує продукти фотосинтезу з листя через флоему до запасаючих органів. Низький рівень забезпеченості калієм під час аміачного живлення пригнічує розвиток рослин чи навіть веде до їх загибелі. Тоді як при нітратному живленні й такій самій кількості калію рослини розвиваються нормально. Значна потреба рослин у калії під час аміачного живлення викликана особливим впливом калію на засвоєння рослиною аміачного азоту. При дефіциті калію рослина не може переробляти аміак на азотисті органічні сполуки, що веде до того, що у тканинах рослин накопичується велика кількість аміаку, який має токсичний вплив на рослину.

Взаємодія з іншими елементами. Калій є антагоністом до Al, B, Hg, Cd, Cr, F, Mo, Mn, Rb. Дефіцит K може виникнути при надлишку магнію і кальцію. Для нормального засвоєння калію рослині потрібен Fe у достатній кількості. При підживленні амонійними добривами спостерігається погане засвоєння калію, борні ж, навпаки, – покращують цей процес. Надлишок калію може спровокувати дефіцит Cu, Co, Zn.

Ефективність калійних добрив збільшується найперше при завчасному їх внесенні, проте це не стосується легких ґрунтів. На Поліссі калійні добрива варто вносити весною під культиватор, для того, щоб хлор, що міститься у них, не пригнічував молодих рослин. Аби уникнути засоленості ґрунту, на солонцях калій  застосовувати не рекомендують.

Коефіцієнт використання калію з мінеральних добрив приблизно однаковий з коефіцієнтом використанням його з органічних добрив. Для сільськогосподарських культур цей показник сягає 70-80%. На суглинкових ґрунтах коефіцієнт використання калію нижчий, ніж на піщаних. При внесенні під культури, що відрізняються високою інтенсивністю поглинання калію (картопля, соняшник), норми цього елемента живлення значно більші.

Щоб покращити ефективність застосування калійних добрив варто збалансувати живлення усіма необхідними для рослин елементами, вносити калійні добрива насамперед під калієлюбиві культури, вдало поєднувати органічні та мінеральні компоненти (зокрема застосовувати гумінові кислоти) та раціонально використовувати форми калійних добрив.