Активне нарощування об’ємів виробництва продукції рослинництва здійснюється на фоні структурних змін в аграрному секторі, які і провокують негативні порушення стану ґрунтів. Зміни відбуваються зазвичай внаслідок понаднормового та неспланованого застосування агрохімікатів, зокрема внесення поживних елементів із мінеральними та органічними добривами, а також застосування хімічних меліорантів для кислих ґрунтів.

Все це змінює не лише структуру ґрунту, але і його хімічний склад, що має вплив на продуктивність землеробства та баланс поживних елементів і гумусу в ґрунтах.  Результати аналізу наукових даних засвідчують, що протягом останнього десятиліття сформувався стійкий дефіцит макро- та мікроелементів, обумовлений їх значним виносом сільськогосподарськими культурами.

Аби чітко розібратися у причинах дефіциту елементів в ґрунтах, необхідно насамперед згадати теорію, точніше як той чи інший елемент поводить себе по відношенню до рослини у ґрунтовому профілі. Загальновідомо, що споживаючи цілий спектр елементів, рослина основну їх частину засвоює з ґрунту, проте є незначна кількість, яка надходить з повітря, води, внаслідок фотосинтезу та позакореневого внесення. Зокрема це мікроелементи, хоча позакореневі надходження скоріше виконують профілактичну роль і в повній мірі не здатні забезпечити рослину усім необхідним.

Власне елементи живлення, які знаходяться в ґрунті, являють собою його поживний режим і є запорукою його родючості та продуктивної мікробіологічної діяльності. Проте, здатність ґрунту забезпечити рослини елементами живлення залежить не тільки від їх фактичної наявності, але і від їх вмісту, доступності та необхідної  кількості для рослин.

Неабияку роль при цьому відіграє баланс елементів живлення, який дає можливість встановити недоліки існуючої системи удобрення та дозволяє визначити оптимальні дози і співвідношення мінеральних добрив та елементів живлення, що містяться в них. Його завданням є поліпшення родючості ґрунту та забезпечення достатньої кількості елементів живлення у доступній формі. Максимальний врожай буде сформований лише за умови повноцінного поєднання усіх оптимальних факторів та впливів, поміж яких система живлення займає одну із провідних ролей.

Тож як розібратись і з чого розпочати, аби ліквідувати нестачу або ж запобігти дефіциту поживних елементів?

Однозначно першим кроком має бути агрохімічне обстеження ділянки, яка планується для агропромислового виробництва. Обов’язково необхідно визначити  як рухомі, так і валові форми елементів живлення. Варто зазначити, якщо рослина і «відчуває» дефіцит того чи іншого елемента, це не означає, що його немає в ґрунті, він може бути присутнім, але у формі, яка не здатна поглинутись рослиною.

Важливе місце у формуванні забезпеченості ґрунтів елементами живлення відіграє ряд факторів. Що ж вони собою являють і яке відношення мають до дефіциту елементів живлення в ґрунті? Насамперед має значення їх природа, тобто походження (природний чи антропогенний), адже від цього залежить засвоюваність елемента і це обов’язково необхідно враховувати при плануванні системи удобрення, причому враховуючи усі етапи росту та розвитку рослини.

Першим визначальним фактором є природний – це температура, вологість та світло. Кожна складова має безпосередній вплив і визначає, чи взагалі елемент потрапить в рослину чи залишатиметься у недоступній формі. Саме з ним безпосередньо пов’язана трансформація форм елементів у ґрунті (легко-, важкодоступна, розчинна) та їх взаємовплив один з одним, тобто синергізм, антагонізм або блокування, за умови його надлишкового вмісту. Наприклад, високий вміст Натрію блокує надходження Кальцію, Магнію та Калію. Високий ступінь поглинання Калію, в свою чергу, знижує рівень надходження в рослину Кальцію та Магнію, а Кальцій в свою чергу перешкоджає Фосфору, Магнію, Залізу. Щодо Фосфору, то його надлишково поглинута кількість не «допустить» в рослину нітратної форми Азоту, Заліза, Цинку та Міді. Але аби знати, яку їх кількість необхідно вносити визначається потреба рос­ли­ни, тобто за­лежність від рівня на­яв­ності мікро­е­ле­мен­та, величини по­каз­ника ви­не­сен­ня, здатності за­сво­ю­ва­ти еле­мент рос­ли­ною та взаємодія з ко­ре­невими виділен­нями рос­лин.

Загалом усі зовнішні фактори можуть впливати на рухомість та ефективність засвоєння елементів рослинами і аби досягнути очікуваного результату (високого врожаю) необхідно вносити достатню кількість добрив. Проте внесення обов’язково повинно бути чітко обґрунтованим та спланованим, в іншому випадку будуть зміни оптимального балансу елементів живлення в ґрунті, що  і стане причиною дефіциту та спровокує порушення росту та розвитку рослин.

Функції кожного елемента живлення мають свої особливості в залежності від культури, типу ґрунту та природно-кліматичної зони, проте їх поведінка інколи є типовою по відношенню до самої рослини, власне тому і розглядається поняття «мобільності» елементів живлення.

У всіх елементів є така властивість, як здатність до реутилізації, або ж здатність їх повторного використання. Більшість з них можуть повторно використовуватись за умови їх дефіциту у ґрунті, особливо при посусі чи слабких кореневих системах. Зазвичай так поводять себе Азот, Фосфор, Калій, Магній та Залізо. За необхідності молоді тканини ніби «притягують» їх на себе, власне саме тому візуальні ознаки їх нестачі найчастіше спостерігаються на старих листках. Такі елементи є мобільними.

Мідь, Цинк, Сірка та Молібден зазвичай обмежені у повторному використанні, для них притаманний ефект часткової реутилізації, тому їх дефіцит виявити та діагностувати досить важко. Ну і елементи які взагалі не реутилізовуються (немобільні) – це Бор, Кальцій та Марганець, а їх дефіцит візуалізується переважно на верхівках рослин, молодих листках та тканинах. Це може провокувати відмирання зародкових бруньок, молодих проростків та розтріскування плодів та коренеплодів. Знання таких властивостей досить важливе для агронома при визначенні дефіциту того чи іншого макро- і мікроелементу не лише в ґрунті, але і в рослині зокрема.

Якщо не проведено вчасно ґрунтової діагностики та не скориговано систему живлення, то однозначно дефіцит відобразиться на рослині, її рості, розвитку та продуктивності. Отут варто не проґавити і включити в технологію діагностику рослин.

Найпростіший, найшвидший та найдешевший, чи точніше, практично безкоштовний це метод візуальної оцінки. Тобто ідентифікація за зовнішніми змінами в рослині порушення процесів живлення. На це може вказувати зміна забарвлення листя, пригнічення росту, втрата тургору, засихання та скручування листя та ще безліч зовнішніх ознак. Проте це не дасть нам знань про те чого саме і скільки не вистачає. Інший варіант це хімічна лабораторна діагностика тканин або листя. Так, за її допомогою можна визначити хімічний склад рослини, проте і вона не дасть знань про нестачу того чи іншого елементу і не покаже величини надлишку.

У природи є одна особливість – чим більше ти з неї візьмеш, тим більше треба туди повернути. Так і з ґрунтом – чим більший врожай, тим біднішим став ґрунт і тим більше треба туди повернути. Тож аби уникнути дефіциту елементів живлення ще на етапі посіву, необхідно чітко спланувати, коли і що вносити, адже навіть збільшення кількості добрив не компенсує в повній мірі нестачу того чи іншого елементу.

Аналіз сучасного стану, що сформувався із балансом поживних елементів та гумусу в ґрунтах сільськогосподарського використання, засвідчив, що наразі формування урожаїв сільськогосподарських культур значною мірою відбувається за рахунок витрачання існуючого потенціалу ґрунтової родючості.