Історично склалося так, що вирощування зернових культур визначало рівень економічного розвитку багатьох країн світу, а Україна і до сьогодні належить до держав лідерів зерновиробництва. Як основне джерело фінансових надходжень сільськогосподарських виробників саме зерновий сектор визначає стан і тенденції розвитку усієї галузі та разом з тим формує валютні доходи держави за рахунок експорту. Враховуючи це, можна з упевненістю сказати, що підвищення врожайності зернових культур є визначальним фактором розвитку агропромислового комплексу.  

Провідне місце у виробництві зерна займають озимі зернові культури. Вони здатні давати вищі врожаї порівняно з ярими, а також легше переносять несприятливі погодні умови та інші стресові фактори. У зв’язку з цим осучаснення та удосконалення технологій вирощування озимих зернових культур представляє суттєвий практичний інтерес для усіх без винятку представників агропромислового сектору.

Проте не завжди все залежить від людини. Є чимало чинників та факторів, які мають неоднозначний вплив на вирощування озимих зернових культур. Одним із визначальних є природно-кліматичний, який окрім температурного режиму, без якого неможливий ріст та розвиток рослин, має ще і стресогенний характер. За даними українського Гідрометеоцентру температура повітря за останні роки підвищилась на 0,9 С, такі зміни можуть спричинити неоднозначні наслідки, що варто враховувати при посіві зернових культур, особливо озимих, на це потрібно звертати увагу в обов’язковому порядку, оскільки за таких умов рівень вологозабезпеченості істотно знижується.

Таким чином лімітуючим фактором протягом усього вегетаційного періоду, особливо в період сівби, є вміст доступної вологи. Особливо чуттєвою до забезпечення вологою пшениця є у періоди сходів, кущення, колосіння та цвітіння.  Ця культура досить гарно реагує та використовує на свою користь весняні та осінні опади (звичайно ж, у розумних межах). Дефіцит вологи після цвітіння призводить до утворення невиповненого колоса, викликає зниження маси 1000 насінин. Експериментальні дослідження доводять, що для отримання дружних сходів озимих у кореневмісному шарі на 1 см ґрунту має бути не менше 1 мм доступної вологи. Максимально ж розкрити свій генетичний потенціал пшениця може при запасах вологи в метровому шарі ґрунту на час посіву 80- 100 мм (безумовно, при опадах у межах середньорічних впродовж вегетації). За усередненими даними відомо, що втрата вологи, за несвоєчасної передпосівної обробки, може становити від 60 до 120 т/га. Таким чином провідну роль відіграють строки посіву, а вони можуть коливатись в залежності від регіону та погодних умов, починаючи з 2-3 декади вересня і закінчуючи першою декадою жовтня. Але знову ж таки, для кожного регіону це індивідуально. Так у зоні Лісостепу і Полісся не варто приступати до посіву раніше 10 вересня. Надто зволікати теж не можна, крайній термін – до 5 жовтня. Теоретично оптимальним вважається період з 15 по 30 вересня. Не потрібно сіяти в сухий і пров’ялений ґрунт.

Загальновідомо, що чи не половина продуктивності озимих зернових культур визначається саме восени: якісне насіння, своєчасне i добре проведене висівання, дружні сходи i продуктивне кущення, достатнє накопичення в рослинах вуглеводів (насамперед, цукрів). Для цього необхідно забезпечити рослини усіма життєвоважливими факторами в оптимальних кількостях. Дуже важливо аби волога, тепло чи поживні речовини були доступні саме у періоди необхідності, лише у такому випадку можна розглядати ефективність тієї чи іншої технології. Важко однозначно визначити вирішення основних проблем, адже еталонних технологій фізично не може бути. Технології вирощування озимих зернових мають розроблятися не лише у відповідності з особливостями конкретної культури, а й враховуючи погодні умови зони вирощування і адаптуючись до ґрунтово-кліматичних умов конкретного періоду. Також важливо аби технологія мала під собою економічне і енергетичне підґрунтя та була направлена не лише на конкретні результати цього року, а й на глобальне відтворення родючості ґрунту та екологічну безпеку довкілля.

Озима пшениця досить вимоглива до ґрунтів та вмісту в них поживних речовин, особливо азоту. Найбільш сприятливими ґрунтами для неї є чорноземи, каштанові, темно-сірі та сірі опідзолені, з рН у межах 6-7,5. Погано підходять для вирощування озимої пшениці супіщані, кислі, підзолисті ґрунти. Проте щоб повною мірою використати ґрунтовий потенціал необхідно ретельно спланувати усі заходи та провести їх  у чітко встановлені терміни. Важливо щоб при дотриманні технології озимі зернові завершили восени свій повний фізіологічний цикл розвитку, сформували потужну кореневу систему, а головне щоб утворився вузол кущення, завдяки якому на весні розпочнеться продуктивне кущення.

Цікавим є один момент, що окрім вище перелічених умов та факторів не останнє місце посідає структура ґрунту. Так, найефективнішим буде спосіб, при якому оброблюваний шар буде складатися в основному з агрегатів розміром до 1 мм, міститиме достатньо вологи у незабур’яненому посівному шарі, а насіння, оточене агрегатами розміром 1- 3 мм при вологості ґрунту 17,3%, проростає у два рази краще, ніж при агрегатах розміром 7- 10 мм. Бо забезпечується добрий контакт насіння з ґрунтом. Такий стан ґрунту передбачає розвиток потужної кореневої системи рослин, добру їх перезимівлю і весняно-літній ріст. Власне добре розвинена коренева система забезпечує надходження та акумуляцію вологи у глибоких шарах ґрунту, що досить важливо в посушливих регіонах.

Не останнє місце займає попередник, адже саме це впливатиме і на збереження продуктивної вологи, і на вміст поживних елементів в ґрунті. Викликає занепокоєння й те, що у нас значні площі озимих розміщуються після малоцінних попередників, таких як наприклад кукурудза вирощена на зерно та соняшник. Отут варто достатньо уваги приділити підготовці ґрунту. Пожнивні залишки необхідно подрібнити та забезпечити якомога більш рівномірне їх розподілення на площі вирощування. Згідно з даними досліджень подрібнена солома, яка має довжину у 5 см перегниває наполовину за 54 дні при середній температурі у 20 градусів, якщо ж розмір у десять разів менший – процес відбувається майже вдвічі швидше (при довжині у 0,5 см це займає 29 днів). Беззаперечною є ефективність використання і побічної продукції стерньових попередників у якості удобрення. Через незбалансоване внесення і винос органічної речовини щорічно втрачаємо понад 18 млн. т. гумусу, а з ерозією – понад 20 млн. тон. Отже, сумарні втрати гумусу досягають критичних 1100 кг з га за рік, що у п’ять раз перевищує його відновлення за рахунок використання органіки та мінеральних добрив. Втрати гумусу в перерахунку по одному лише азоту еквівалентні 12 млрд. м3 газу, а він є визначальним показником родючості ґрунтів. Насичення ґрунтів органічною речовиною – одне з найважливіших джерел поповнення запасів поживних речовин, потужний фактор підвищення біологічної активності ґрунтів, поліпшення їх воднофізичних параметрів. Оскільки органічна речовин здатна приблизно у п’ять (а то і 10 раз) раз краще утримувати вологу, аніж мінеральна фракція ґрунту. В посушливі роки переоцінити ці властивості просто неможливо. Аби було більш зрозуміло наведемо приклад, 3-4 т соломи рівнозначні 9 тонам гною. Тому найефективніше всю побічну продукцію використати на добриво.

Таким чином узагальнюючи вище наведене хочеться ще раз нагадати, що окрім звичної для кожного аграрія технології посіву зернових культур, зокрема озимих, є ряд факторів, які змінити чи виключити нереально, але вміло керувати та коригувати їх з урахуванням знань та можливостей під силу кожному.  

Інститут живлення рослин – Институт питания растений