Серед багатьох видів капусти найпопулярнішою залишається білоголова капуста, яка за тривалістю вегетації поділяється на ранньо-, середньо- та пізньостиглу. Білоголова капуста дуже вибаглива до родючості ґрунту. Доброго росту, розвитку та хороших врожаїв капусти можна очікувати на ґрунтах із нейтральною та слабокислою реакцією pH (6,5-7,5). Якщо вирощування капусти передбачають на кислих ґрунтах, їх обов’язково потрібно вапнувати за повною гідролітичною кислотністю. Меліорант вноситься безпосередньо під капусту або під попередника.

На формування врожаю капуста потребує значно більше елементів живлення, аніж інші овочеві культури. Найбільша потреба у азоті й калії. Нестача азоту спричиняє зміну забарвлення листків починаючи з нижнього ярусу від зеленого кольору до жовто-зеленого, згодом – до рожевого й пурпурового. Нестача фосфору робить листки дрібнішими, темно-зеленими чи навіть фіолетовими. Нестача калію найперше проявляється на нижніх листках, їх краї світлішають, жовкнуть, буріють й відмирають. Нестача калію на торфових ґрунтах призводить до зморшкуватості листків, головки стають м’якими й дрібними; нестача магнію спричиняє хлороз, що починається з нижніх листків.

У період вегетація капуста споживає елементи живлення нерівномірно. Хоча протягом першого місяця після садіння вона накопичує поживні речовини досить повільно, вибагливість рослини до їх вмісту залишається високою. За цей період капуста засвоює близько 7% Р2О5, 7,5% К2О та 10% N від загальної потреби. Найбільш інтенсивно засвоєння поживних речовин капустою відбувається після фази утворення головок, коли проходить посилене накопичення сухої речовини. Цей період триває 40-50 діб, впродовж цього часу капуста засвоює близько 80% N, 86% Р2О5 та 84% К2О максимального їх вмісту у врожаї. Підвищена потреба капусти у поживних речовинах та їх інтенсивне використання у період формування головки зумовлює високу вибагливість до родючості ґрунту.

Ранньо-, середньо- та пізньостиглі сорти капусти використовують майже однакову кількість поживних речовин на формування 100 ц головок та відповідної кількості побічної продукції: 41 кг N, 14 кг Р2О5 та 40 кг К2О при співвідношенні N:Р2О52О = 39,8:13,7:46,5.

Високі врожаї капусти можна отримувати, застосовуючи лише мінеральні добрива, проте ця культура добре реагує й на внесення гною. Сорти капусти ранньостиглої потребують внесення лише перепрілого гною або висаджування їх після добре угноєних попередників. Закономірно, що найкращі врожаї головок капусти одержують, поєднуючи мінеральні добрива із застосуванням гною. Таке поєднання забезпечує рівномірне забезпечення капусти поживними речовинами, що забезпечує своєчасне проходження фаз росту та розвитку, сприяє отриманню високих врожаїв та прискорює настання господарської стиглості врожаю.

Вирощуючи ранньостиглі сорти капусти, під зяблеву оранку вносять органічні та фосфорно-калійні добрива. Перепрілий гній на темно-сірих лісових ґрунтах та чорноземах вносять у нормі 20-40 т/га, на малородючих ґрунтах – 40-60 т/га. На лівобережжі Лісостепу та Степу мінеральні добрива вносять з нормами N90Р90К90, у інших зонах – N60Р60К60. Позитивний ефект має підживлення повним мінеральним добривом у дозі N15–20Р20К20, що проводиться через 14 днів після висаджування розсади. Якщо рівень зволоженості ґрунту достатній, доцільно проводити друге підживлення на початку зав’язування головок. Окрім мінеральних добрив, для цього використовується гноївка (2-4 т/га), коров’як (10-12 т/га), пташиний послід (5-7 ц/га).

Вирощування капусти різних груп стиглості вимагає різних норм добрив для кожної з ґрунтово-кліматичних зон. Так, на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся це – 40 т/га гною та N120–180Р120–180К120–180, на малогумусних вилугуваних чорноземах лівобережного Лісостепу – N120Р120К90 та 40 т/га гною з N120Р60К45, на темно-сірих лісових ґрунтах та опідзолених чорноземах правобережного Лісостепу – 30–40 т/га гною з N80Р90К90 або без гною – N120Р120К120, на торфовищах заплав річок – N45–60Р90–120К120–150, у Степу – N120–180Р120–180К90. Основне удобрення забезпечує потребу капусти в поживних речовинах протягом усього періоду вегетації та, насамперед, під час максимального їх споживання. Підживлення капусти проводять перед зав’язуванням головок зазвичай азотно-калійними добривами з дозою у N20–25К20–25. Позакореневе підживлення капусти проводять розчином мікро- та макроелементів через два тижні після висаджування розсади. Для такого підживлення у 400 л води розчиняють 3 кг сульфату калію, 6 кг сечовини, 4 кг сульфату магнію, по 50 г сульфату цинку, сульфату заліза та мідного купоросу.