Загальновідомим є той факт, що основним елементом росту та розвитку озимих культур, який багато в чому й визначає продуктивність їх вирощування, є азот. Саме цей елемент живлення забезпечує повноцінний ріст кореневої системи та надземної маси, подовжує вегетаційний період та тривалість активної фотосинтетичної діяльності, підвищує якість зерна та виконує ще цілий ряд інших функцій.

Оскільки через особливості засвоєння та використання азоту всю необхідну його дозу неможливо внести восени, надзвичайно важливо вчасно забезпечити рослину азотом весною. Однак це не означає, що весь азот, що необхідний рослині після перезимівлі потрібно вносити за один раз. Набагато ефективнішим є розподіл підживлення на декілька етапів. Звісно, такий варіант потребує дещо більших затрат як фізичних, так і економічних, але повністю виправдовує себе у плані результату.

Було проведено дослідження при якому однакову загальну дозу азоту в було внесено двома способами – одноразово та за декілька підходів. Результати показали, що роздільне підживлення:

  1. Підвищує ефективність засвоєння азоту;
  2. Знижує ймовірність вилягання рослин;
  3. Відчутно зменшує шкоду для рослин, спричинену весняними заморозками;
  4. Дозволяє уникнути опіків рослин;
  5. Дає можливість зреагувати та скорегувати дозу при змінах зовнішніх умов;
  6. Підвищує врожайність.

Загалом після перезимівлі прийнято виділяти три етапи підживлення озимини азотними добривами. Кожен з них має свої власні функції та свої власні особливості. Так перше підживлення має активувати ріст кореневої системи та відростання наземних органів. Також важливим є запуск ростових процесів у тих частинах рослини, які постраждали під час перезимівлі. Тому його прийнято називати регенеративним. Якщо перше підживлення азотом проведено правильно та максимально ефективно, у майбутньому найбільш помітним результатом стане збільшення кількості колосочків у колосі.

Доза азоту для першого підживлення залежить від декількох факторів. Найбільш вагомим з них є стан посіву та час відновлення вегетації. Для зріджених посівів  норму внесення треба збільшувати. Такі ж дії варто виконати і при пізньому відновленні вегетації, коли рослинам відчутно не вистачає вегетативної маси. Еталонним вважається внесення у перше підживлення 25-30% усього азоту запланованого на весну.

З року в рік, з сезону в сезон усі хто має відношення до вирощування озимих зернових культур ведуть спекотні суперечки, щодо «правильного» і «ідеального» добрива для першого весняного внесення. Ми ж уже прийшли до твердого переконання, що єдиного правильного варіанту просто не існує і не може існувати. Адже втручається надто багато зовнішніх факторів. Тому ми завжди рекомендуємо спочатку проаналізувати усі умови та вихідні дані, і лише тоді робити вибір.

Для прикладу, при достатній кількості снігу на полях найбільш цікавим варіантом виглядає аміачна селітра. В процесі танення снігу, селітра потроху розчинятиметься та потраплятиме на необхідну глибину для поглинання поживних речовин кореневою системою. Оскільки у аміачній селітрі присутні одразу дві форми азоту (нітратна та амонійна), її внесення дозволяє забезпечити повноцінне живлення рослин і дозволить їм плавно відновити вегетаційні процеси.

Але знову ж таки, це був приведений лише конкретний приклад. І з легкістю можна окреслити і зворотну ситуацію, коли селітра вже не буде виглядати оптимальним серед інших варіантів.

Наприклад, при високому вмісті калію у ґрунтах є доцільність застосувати сульфат амонію. Оскільки понаднормова поглинута рослиною кількість калію знижує в’язкість протоплазми, що в подальшому спричиняє термічний стрес і негативно позначається на стійкості рослин до весняних заморозків. А азот в сульфаті амонію перебуває у аміачній формі, яка якраз виступає антагоністом калію. Ще одна перевага цього добрива – наявність у ньому сірки, яка здатна впливати на азотний обмін уже на ранніх етапах розвитку, покращуючи використання азоту з добрив, підвищуючи кущищість і позитивно відображаючись на закладці репродуктивних органів. При правильному співвідношенні азоту і сірки в ґрунті покращується використання всіх елементів живлення і їх перерозподіл в рослині в ході онтогенезу. 

В інших випадках доречним може бути використання КАСу. Тут дуже важливо не спричинити опіків на рослинах. Головна причина їх появи – сумісне внесення КАСу з гербіцидами через бажання зекономити.  

А ось щодо карбаміду у нас є певні сумніви. Найбільш відчутною перепоною для його використання на перше підживлення виступає необхідність швидкого зароблення у ґрунт. Це буває дуже важко організувати по мерзлоталому ґрунту. Якщо ж карбамід не заробити як слід, є величезний ризик втрати відчутної частини азоту. Дослідження стверджують, що карбамід у наслідок випаровування може втратити від 40 до 60% азоту. Також варто врахувати що азот з карбаміду достатньо повільно переходить у нітратну форму, тому виникає додаткова небезпека для рослин, які погано перенесли зиму. Вони можуть просто не встигнути отримати потрібну кількість азоту. Актуальна ця проблема і при занадто пізніх термінах посіву.

Загалом правильне ранньовесняне підживлення азотними добривами дасть можливість отримати в агроценозі в середньому 22 колоски й більше завдяки заповненню верхньої та нижньої частини колоса, які зазвичай через нестачу поживних речовин залишаються недорозвиненими (редукованими).

Окрім запитання «що вносити?» залишається актуальним запитання і «коли вносити?». Як правило, кожен аграрій ще з середини січня поглядає на своє поле і вичікує, коли ж настане той самий «золотий момент». Тут знову ж таки дуже багато залежить від стану посівів, умов, які склалися зимою та часу відновлення весняної вегетації. Якщо ж говорити у загальному, то оптимальними періодом для першого підживлення озимих азотом є той час, коли вночі температура ще опускається нижче нуля, а вдень уже стабільно перевищує позначку у +3 градуси за Цельсієм. 

Друге підживлення посівів озимини, яке ще називають продуктивним, провадиться у той момент, коли рослини входять у фазу виходу в трубку. Прийнято вважати, що саме від правильності його проведення залежить майбутній урожай. Продуктивне підживлення дозволяє оптимізувати ріст бокових стебел, підвищити озерненість колоса та розвинути його продуктивність. Норма другого підживлення регулюється залежно від першого і становить зазвичай близько половини усієї діючої речовини азоту, що вноситься навесні.

У цей час може скластись ситуація, коли за два-три дні без опадів верхній шар ґрунту вже фактично сухий. Селітру вносити ніби можна, та й опади ж якісь ще однозначно повинні піти. Але добровільно ставати заручником ситуації та щохвилинно очікувати дощу не варто. Ось в такому випадку і знадобиться карбамід, який піде в ґрунт без питань, і посіви гарантовано отримають належну азотну поживу. Можна перестрахуватись і внести КАС.

Третє підживлення азотом доцільно провести у період від початку фази колосіння до наливу зерна. Воно покликане збільшити тривалість активної діяльності прапорцевого листка і вплинути здебільшого на покращення якості зерна, а не на врожайність. Вносять решту 15-20 % загальної дози азоту. Завдяки третьому підживленню продовжується вегетація верхніх листків на рослинах і зростає інтенсивність протікання фотосинтезу. Тому воно також істотно впливає на майбутню врожайність, а особливо на якість продукції та масу 1000 насінин.

В даній статті ми навмисно не вказуємо якісь конкретні норми внесення добрив до кілограму чи дати обробки до календарного дня. На ці показники впиває надто багато різних факторів і універсального алгоритму просто не існує. Варто пам’ятати, що до кожного поля слід підходити індивідуально, враховувати не лише очікуваний врожай, але й погодні умови, стан рослин, стан ґрунту та «поведінку» того чи іншого виду азотних добрив саме у цьому ґрунті.