Удобрення соняшнику. Частина 1. Влучно та вчасно

Стратегічною культурою для України уже багато років залишається соняшник. Саме у зв’язку із зростаючим попитом на соняшникову олію, що має широкий спектр використання (харчова та технічна промисловість), велика увага приділяється пошуку нових рішень у агротехніці його вирощування з метою підвищення якісних та кількісних показників врожаю. Реєстр сортів та гібридів, адаптованих до різних ґрунтово-кліматичних умов, щороку збільшується, адже ця культура набуває поширення не лише в Південних, але і в Західних регіонах держави. Проте, сучасні технології мають чимало недоліків та протиріч, адже розробити агрозаходи, що враховували б абсолютно всі нюанси, практично, неможливо, оскільки факторів впливу є дуже багато і охопити їх усі немає змоги.

Загалом, потенційна врожайність може становити близько 3,5-4,5 т/га та з вмістом олії у вихідній продукції не менше 49-50%, але в умовах виробництва максимальний рівень продуктивності може проявитись лише за ідеальних умов та дотримання усіх агротехнічних прийомів, починаючи від обробки насіння, та догляду за посівами і завершуючи збором врожаю. Серед причин, що знижують врожайність є недостатня забезпеченість ґрунту поживними речовинами та недосконалий догляд протягом усіх вегетаційних періодів росту соняшнику, адже культура дуже вимоглива до забезпечення як макро-, так і мезо- та мікроелементами.

Винос з врожаєм становить близько 120-140 кг/га Азоту, 50-65 Фосфору та 250-300 Калію, але навіть якщо вважати, що в ґрунті створено надійний запас усіх цих елементів досягнути високого рівня врожаю буде вкрай важко, адже нарощуючи високоенергетичну біомасу, лише основного живлення буде замало. Рівень споживання елементів живлення залежить від багатьох факторів, зокрема погодних умов, вологозабезпечення, строків посіву, способів та строків внесення добрив, а також вдало підібраного сорту чи гібриду.

Аналізуючи вище наведені дані, щодо основного живлення, варто зазначити, що соняшник є калієфільною культурою, проте і на сьогодні є чимало агровиробників, що вважають недоцільним робити акцент на фосфорно-калійному живленні і надають більше уваги азотному. Та варто наголосити, що задля високих якісних та кількісних показників врожаю, просто необхідно вносити фосфорно-калійні добрива, але з осені під основний обробіток аби усі процеси їх перетворення відбулись в повній мірі, а навесні при посіві була змога уже на стадії проростання насіння забезпечити рослини цими елементами в повній мірі.

Впродовж росту та розвитку соняшник не засвоює елементи рівномірно, а процес їх поглинання дуже пролонгований в часі, саме тому він потребує їх дещо більше аніж зернові. Але аби розібратись що головне, а що головніше необхідно знати функції кожного елементу в рослині та його потребу у певний період росту та розвитку.

Азот. Засвоєння цього елементу відбувається рівномірно протягом вегетації, проте найбільше його необхідно до періоду цвітіння. 70-80% Азоту соняшник засвоює задля формування коренів, стебла та кошику, а іншу частину – від фази 3-4 листка і до цвітіння, причому поглинання відбувається досить інтенсивно, адже його нестача може вплинути на формування кошика та закладку насіння в ньому. Аби сформувати 2 т/га насіння рослині необхідно, як мінімум, 58 кг Азоту. Його надлишок теж може бути згубним, адже формуватиметься надмірна вегетативна маса, що стане причиною вилягання посівів та підвищенню вмісту білку в насінні, але і це буде негативними проявом, адже паралельно знизиться вміст олії. 

Фосфор. Найнеобхідніший елемент для наливу сім’янок. Тому, для отримання урожаю не менше 2 т/га рослинам необхідно близько 22 кг цього елементу. Окрім того, елемент є незамінним при формування кореневої системи, адже саме потужна коренева система є запорукою посухостійкості посівів соняшнику, саме тому його необхідність найбільш відчувається на початкових етапах росту. Період активного поглинання елементу від появи сходів і до початку цвітіння, причому найбільша його потреба в період формування кошика. Фосфор не лише «будівельник» кореневої системи, але і збільшує вміст олії в насінні, що і визначає якість отриманого врожаю.

Калій. Так, як уже зазначалось вище, соняшник є калієфільною культурою, його винос з врожаєм є найбільший, тому і потребує його він досить багато. У розрахунку на 2 т/га врожаю необхідно внести не менше 30 кг Калію. Найактивніше поглинання відбувається в період формування кошику та цвітіння. Хоча відчутна його потреба є і протягом усього періоду вегетації. 

Та чи вистачить для отримання якісного та високого врожаю лише основного живлення? Наша відповідь, однозначна, що ні! Не варто нехтувати мезо- та мікроелементами.

Досить важливі для соняшнику Магній та Сірка, адже саме Магній є активним компонентом хлорофілу, а без повноцінного процесу фотосинтезу рослини не будуть продукувати. Він займає провідну роль в азотному та фосфорному обміні, регулює процеси білкового синтезу. Для повного задоволення в потребі цим елементом необхідно внести в ґрунт не менше 45-50 кг/га MgO. Щодо сірки, то без її присутності не відбуватимуться в повній мірі процеси синтезу амінокислот та не формуватиметься достатній рівень олійності насіння.

Досить необхідними «вітамінками» для соняшнику є Бор, Марганець, Цинк, Мідь та Молібден. Причому їх позитивний вплив помічається не лише при формуванні морфофізіологінчих ознак, але і на клітинному рівні.

Бор. Регулює розвиток вегетативних органів та кореневої системи, а також забезпечує повноцінне проростання пилку та запліднення квіток. Цей мікроелемент є активним учасником транспортування вуглеводів, синтезу нуклеїнових кислот та метаболізму рослин загалом. У ґрунті Бор перебуває переважно у важкодоступних формах, тому найкраще його вносити  позакоренево. Найкритичніше потребу в цьому елементі соняшник відчуває в період цвітіння, хоча і його поглинання відбувається протягом усього періоду вегетації.

Марганець. Без цього елементу практично не можливий азотний обмін, фотосинтез та синтез білку в рослині. Впливає на відновлення нітратів, активовує певні ферменти, впливаючи на загальний метаболізм рослин. Найбільша потреба у фазу 2-3 листків та бутонізації. В ґрунт його практично не вносять, адже він там є немобільним і ефективність такого внесення зводиться до нуля, тож найкраще вносити позакоренево у складі комплексних мікродобрив.

Цинк. Ключовий елемент у боротьбі рослин з стресами різного походження, приймає участь у синтезі хлорофілу та більшої кількості вітамінів у рослин. Потреба рівномірна протягом усього вегетаційного періоду.

Мідь. Елемент «працює» на клітинному рівні, адже активно бере участь в синтезі клітинною стінкою лігніну, однієї з основних протеїногенних амінокислот, та підвищує активність процесів формування насіння. Рівномірна потреба протягом вегетації.

Молібден. Ативатор процесів формування кореневої системи та азотного обміну. Його внесення доцільно поєднувати з Бором, адже вони є синергістами між собою.