АзотАзот

Найбільш лімітуючим елементом продуктивності рослин поправу вважається азот. Будь-хто з агрономів розуміє, що питання азотного живлення було, є і буде головним питанням мінерального живлення рослин. Азот є основним елементом, що забезпечує синтез амінокислот, ліпоїдів, білків та нуклеїнових кислот. Для рослин вкрай важливо те, що азот є учасником процесу утворення зеленого пігменту (хлорофілу) та особливих сполук, контролюючих ріст рослин.

Нестача азоту викликає порушення енергетичного обміну: рослини гірше використовують світлову енергію; знижується інтенсивність фотосинтезу; зростають енергетичні витрати на підтримку структури цитоплазми клітин. Стебла стають тонкими і слабо гілкуються, погіршується формування репродуктивних органів, знижується кількість білка в зерні. Азотне голодування знижує водоутримуючу здатність рослинних тканин. У рослин знижується можливість продихового регулювання транспірації, через що зростає водовіддача. Дефіцит азотного живлення зменшує ефективність використання води і призводить до зниження врожаю.

Зупинення росту чи його відставання, тонкі, маленькі й видовжені листки жовто-зеленого кольору – ознаки дефіциту азоту. За тривалої нестачі азоту листя забарвлюється у помаранчевий чи навіть у червоний колір, це залежить від виду рослин. Листки стають схильними до засихання та можуть передчасно опадати.

Вміст азоту в орному шарі одногектарної площі дерново-підзолистого супіщаного ґрунту перевищує 1,5 тонни, у чорноземі цей показник може сягати навіть 15 тонн. Проте для оптимального азотного живлення рослин у ґрунті мають бути мінеральні сполуки азоту, адже тільки ця форма є доступною для рослин. І лише мізерно мала кількість N може засвоюватись рослиною у вигляді амінокислот та амідів. Основна маса азоту, що знаходиться у складі органічних сполук і є недоступною для живлення рослин. Цей азотможе стати доступним для рослин у формі аміаку та нітратів тільки при проходженні мікробіологічних процесів. Так у ґрунті мають відбутися перетворення недоступних органічних сполук азоту у доступні мінеральні. Найбільш динамічною ланкою у транформації азоту є амоніфікація білків. Кінцевим продуктом цього процесу є амінокислоти, які згодом транспортуються до клітин мікроорганізмів чи вступають у хімічні реакції у ґрунті.

Забезпеченість ґрунту і рослин азотом залежить від рівня родючості ґрунту, який в першу чергу визначається кількістю гумусу – органічної речовини ґрунту: чим більше в ґрунті органічної речовини, тим більший загальний запас азоту.

Поглинання і рух в рослинах. Рослини здатні поглинати азот у формі сполук амонію та нітратів виключно після його перетворення та з’єднання іншими елементами. Ці форми є найбільш доступними для рослин.

Амоній, який є відновною формою азоту, рослини використовують для синтезу білків та амінокислот. Варто зазначити, що утворення білків та амінокислот відбувається швидше і з меншими затратами енергії за участі відновлених форм азоту, аніж з нітратними (окисними) формами. Але у нітратній формі азот безпечніший для рослин, аніж аміачний, а надлишок аміаку у рослині є більш токсичним.

Найінтенсивніший обмін азоту у рослині відбувається під час їх максимального росту. У молодих органах рослини відбувається синтез речовин, у старих – гідроліз (розпад) білків та транспортування продуктів, що утворилися, до інших частин рослини. Наприклад, відтік продуктів асиміляції у зернових відбувається до періоду дозрівання насіння. Достатнєазотне живлення здатне прискорювати ріст і уповільнювати старіння листків, покращувати врожай та збільшувати вміст білків у продукції.

Гумус (після розкладання), ґрунтовий розчин, бактерії, що зв’язують молекулярний азот – основні джерела азоту для рослини. З них азот надходить до коріння у формі амінокислот. Також рослини додатково живляться азотом, внесеним із добривами в ґрунт. Азот, який рослинами засвоюється з атмосфери, називається біологічним. Він фіксується з допомогою азотфіксаторів – бактерій, які зв’язують молекулярний азот. За важливістю процес азотфіксації прирівнюють з фотосинтезом. Азот у рослинних організмах є досить рухомим і швидко транспортується до місць споживання. Так, аміачний азот вже через 5 хвилин після внесення може використовуватись рослиною для процесу синтезу амінокислот.

Біохімічні функції. Атомами азоту створюється основа протоплазми клітин рослини. Він є складовою нуклеїнових кислот, амінокислот, білків, ліпоїдів, хлорофілу та багатьох ферментів. Сільськогосподарські культури виявляють потребу в азоті частіше, аніж інших елементах живлення. Достатній вміст азоту забезпечує для рослини активний перебіг усіх життєво важливих фізіологічних процесів. Без азоту не можливий фотосинтез та перетворення сонячної енергії у енергію хімічних зв’язків. Вміст азоту у листі контролює вміст хлорофілу.

Перед тим як увійти до складу білка, мінеральний азот у аміачній формі має стати складовою синтезованих амінокислот. Цей процес відбувається за взаємодії кето-карбонових кислот, які утворюються при розпаді вуглеводів з аміаком. Найважливішою біологічною реакцію амінування є ферментативне перетворення а-кетоглутарової кислоту у глутамінову, яка займає найважливіші позиції у азотному обміні. Щавлево-оцтова кислота, що при первинному амінуванні перетворюється в аспарагінову, відіграє важливу роль у залученні мінерального азоту в азотний обмін.

А-кетоглутарова та щавлево-оцтова кислота поглинають у рослині найбільше аміаку, оскільки двоосновні карбонові кислоти швидше реагують з аміаком, аніж одноосновні. Також вони легко зв’язують аміак та передають свої аміногрупи одноосновним кетокислотам. Цей процес називається переамінуванням і вважається головним методом синтезу амінокислот, які, в свою чергу, утворюють білкові молекули з допомогою пептидних зв’язків та матриці ДНК. Також важливо зазначити, що рослини застосовують механізм додаткового насичення органічної речовини азотом.

Взаємодія з іншими елементами. За певних умов азот відносно B, F i Cu є антагоністом, за інших – взаємодія N із B, Cu, Fe і Mo характеризується синергізмом. Метаболічний цикл азоту тісно пов’язаний із взаємодією CuMo. Взаємний антагонізм, що існує між цими елементами, дуже залежить від виду рослин та типу азотного живлення. Cu загострює дефіцит молібдену у рослинах, які поглинають азот у формі NO3, так як перешкоджає ензимному відновленню NO3з участю Mo.

Взаємодія між N i Zn проявляється головним чином у вторинному ефекті розведення, що пов’язаний з ростом біомаси при внесенні великих кількостей азотних добрив. Толерантність рослин до Al пов’язана з толерантністю до NH4, оскільки процес нітрифікації особливо у кислих ґрунтах дуже загальмований.

Збільшення концентрації селену у рослинах знижує рівень вмісту азоту, фосфору, сірки й деяких амінокислот. Внесення у ґрунт фосфору, сірки, й азоту сприяє зниженню пагубної дії селену на рослини.

Ефективність азотних добрив дуже залежить від застосування фосфорних добрив. Внесені разом з аміачними, калійні добрива знижують надходження амонію на ґрунтах, що фіксують його. Коефіцієнт використання азотного добрива збільшується, якщо калійне добриво вносилось спочатку.

Коефіцієнт використання мінеральних азотних добрив значною мірою залежить від поглинаючої здатності кореневої системи, особливостей рослин, форми добрива, окультуреності, кислотності ґрунту та погодних умов. Для більшості вищих рослин цей показник зазвичай становить 60-70%.

Аміачні добрива як фізіологічно кислі менш ефективні на кислих ґрунтах. Вапнування ґрунтів здатне підвищити коефіцієнт використання азоту з добрив та ґрунту. Нітратні іони краще засвоюються при кислій реакції ґрунту, а нейтральній – іони амонію. Магній, кальцій і калій поліпшують засвоєння амонію, а молібден і фосфор – нітратів.

Під час проростання насіння, бідного на вуглеводи, (наприклад, буряків) надлишок аміачного азоту має значну негативну дію на рослини. У таких випадках рекомендується вносити в рядки нітратні азотні добрива. Для рослин картоплі як нітратні, так й аміачні підживлення мають однаково позитивну дію.

Використання азоту з ґрунту покращується з внесенням добрив, під впливом яких відбувається додаткова мобілізація ґрунтового азоту, особливо у випадку внесення аміачних добрив. Рівень мобілізації азоту з ґрунту залежить від його вологості та температури. Збільшення температури на 10°С збільшує темпи транспорту ґрунтового азоту в 2 рази. Підвищена вологість знижує його мобілізацію. Кислотні продукти, утворені при нітрифікації, підсилюють розкладання органічної речовини ґрунту.

Азот втрачається у вигляді аміаку при неправильному застосуванні сечовини. За своєчасного внесення карбаміду у ґрунт коефіцієнт використання є не нижчим, ніж у інших форм. Закріплення амідного азоту у ґрунті таке ж, як аміачних добрив.

Надлишок чи дефіцит вологи дуже зменшує рівень використання азоту добрив, тому дуже важливо правильно поєднувати дози добрив та полив. При дефіциті води дози добрив треба знижувати. Їх вносити варто разом з поливною водою.

Коефіцієнт використання азоту добрив залежить від норм і термінів їх внесення. Культури з довшим вегетаційним періодом використовують більше азоту, але його внесення слід наблизити до терміну його найбільшого поглинання.

Для зменшення втрат азоту з добрив застосовують інгібітори нітрифікації – засоби, які сповільнюють процес нітрифікації та денітрифікації, що дозволяє рослинам більше використовувати азотні добрива. Дуже ефективне застосування сечовино-формальдегідних азотних добрив та магній-амоній-фосфату, які діють повільно.

Щоб звести до мінімуму втрати азотних добрив потрібен високий рівень агротехніки, впровадження високопродуктивних сортів сільгоспкультур, оптимальна пропорція поживних речовин у ґрунті та усунення надлишкової кислотності.