Сучасні рішення у вирощуванні та живленні ріпаку

Ріпак чи не єдина культура, що має збут практично одразу після збору врожаю та дає змогу, отримавши швидкий прибуток, закупити добрива та засоби захисту для осінньої посівної.

Ріпак культура, яка потребує особливого підходу до планування живлення, досить чутлива до погодних умов та вологозабезпечення. Саме чутливість цієї культури і зумовлює коливання врожаю у дуже широких межах. Наприклад, одне господарство може зібрати від 28 до 35 ц/га, а в іншому по 45, а подекуди 50 та 60 ц/га. Агротехнічні заходи та їх особливості відіграють далеко не останню роль. Тож спробуємо пояснити, як поетапно діяти аби досягнути достатньо високих врожаїв і чи є альтернатива класичним системам його вирощування.

Вибір сорту чи гібриду ріпаку, на сьогодні, носить паритетний характер. Якщо не сильно заглиблюватись у дане питання, то варто відзначити, що обидва варіанти мають ряд своїх переваг. Щодо сортового, то він характеризується більшими межами стійкості та високим вмістом олії, а також нижчою собівартістю, оскільки ще є можливість отримати власний якісний посівний матеріал.

Щодо гібриду, то його можна підібрати у відповідності до стійкості відносно конкретного фактору впливу (погодних чи ґрунтових умов, регіону вирощування, рівня вологозабезпеченості). Для деяких гібридів характерним є підвищена кущистість, що є досить важливим за умови зріджених посівів, та вищий потенціал врожайності.

Також новітні гібриди мають високий рівень гнучкості стосовно строків сівби, а озимі ще і пластичність до умов входження в зиму. Рослини розвиваються неінтенсивно, але разом з тим формують потужну кореневу систему, що і дає змогу плавно увійти в зиму. Посіви, які переросли восени, мають низьку ймовірність перезимівлі, що призведе до втрати досить великої частки врожаю. Якщо ж гібрид підібраний чітко до умов вирощування та отримав достатній рівень живлення, навіть за умови поганої перезимівлі, він зможе компенсувати рослини, що загинули високим ступенем кущення та хорошим рівнем відновлення весняної вегетації.

Наступним важливим моментом у плануванні посівів ріпаку є чітке визначення термінів посіву, враховуючи усі можливі фактори, зокрема кількість вологи та температурний режим, адже посіяне в холодну та ще і суху землю насіння буде сходити, м’яко кажучи, дуже довго. Хочемо наголосити, що при посіві насіння повинно лягати у вологу розпушену землю (глибина 3-6 см), але без дотиків до рослинних решток, інакше воно піддасться деструкційним. Проте, якщо уже так сталось, що посів необхідно проводити в суху землю то намагатись треба це зробити в один прохід, ну в крайньому випадку в два проходи за схемою «ґрунтообробний агрегат- сівалка». Ріпак негативно реагує на ущільнений ґрунт, що є перешкодою у формуванні достатньо потужної кореневої системи.

Мінеральне живлення ріпаку має ряд особливостей, які часто залишаються поза увагою аграріїв. Багато в чому визначальним є припосівне внесення добрив, але окрім їх норми необхідно ще і враховувати швидкість їх розчинності, що забезпечить безперешкодне надходження до кореневої системи. Оптимально використовувати рідкі добрива або добрива у вигляді мікрогранул, які здатні швидко віддавати такі необхідні на початкових етапах росту та розвитку Азот, Фосфор та Сірку. Їх можна внести вдвічі менше у порівнянні з важкорозчинними, але бути впевненими, що рослини отримають на старті усе необхідне та сформують потужну кореневу систему.  

Аби знати чого і скільки вносити, перед посівом бажано провести аналіз ґрунту не лише на основні елементи (NPK), але і на S та Mg. Потреба в Сірці становить 10-15 кг/т зерна, що практично в 2,5 рази перевищує потребу в цьому елементі у зернових культур. Вона засвоюється паралельно з Азотом, тому і візуальний прояв їх дефіциту досить часто плутають між собою. Проте на пізніх стадіях нестачі, окрім хлорозу, молоде листя скручується у формі ложки, а старе набуває малинового відтінку. Отут і має місце ще одна помилка, оскільки таке забарвлення часто вважають ознакою нестачі Фосфору. За нестачі сірки на більш пізніх етапах росту, ще й деформуються стручки, а самі рослини значно відстають в рості.

Найчастіше нестача Сірки проявляється на ґрунтах легкого гранулометричного складу, що мають низький вміст гумусу, а це є перешкодою у її засвоєнні ще на стадії появи проростка. Тому сірчановмісні добрива найкраще вносити під основний обробіток у нормі 30-80 кг/га д.р.. Розраховувати норму внесення необхідно у відповідності до уже наявного її вмісту у ґрунті або орієнтуватись по нормі азотних добрив від яких сірчані повинні становити ¼, в середньому це 30-40 кг/га сірки, а на фоні органічних добрив норму можна знизити до 20 кг/га.

Щодо позакореневих підживлень, то їх проводять лише за гострої її нестачі, крайній термін коли можна це зробити – початок цвітіння. Норма може становити 6-8 кг/га Сірки у складі сульфату амонію або у вигляді колоїдної сірки.

Інший елемент, який прямо пов’язаний з азотним обміном – Магній. Вчасно проведене підживлення восени для озимого ріпаку сприяє транспортуванню цукрів з листя до коренів, що є позитивним та важливим моментом для формування кореневої системи та вдалої перезимівлі надалі. Ознаки нестачі характеризуються мармуровим хлорозом з вираженою жилкуватістю на молодих листках, а на старих жовтіє листя між прожилками та подекуди стає червоним, по краях з’являються коричневі або ж фіолетові плями. Найчастіше дефіцит Магнію може бути на піщаних і кислих ґрунтах, що характеризуються високим вмістом рухомого Калію та низьким вмістом Фосфору в самих рослинах. Підживлення здійснюється лише за умови низького вмісту рухомих сполук цього елементу в ґрунті, у нормі 3-5 ц/га, за умови середнього вмісту – 2-2,5 ц/га.

Окрім вище згаданих елементів, не варто забувати і про Молібден, без якого повноцінного засвоєння Азоту просто не буде. Його треба дуже мізерну кількість, в середньому 10 г/га. Нестача часто фіксується на кислих ґрунтах, особливо коли внесено понаднормову кількість нітратних добрив та за вмісту молібдену у ґрунті менш аніж 0,15 мг/кг ґрунту. Ознакою нестачі є поява темних некротичних плям на старих листках, потім некроз листових пластин, листя в’яле та закручується, набуваючи ложкоподібної форми, зменшується кількість квіток. Якщо виявлено його нестачу в ґрунті, то варто провести позакореневе підживлення розчином молібдату амонію в концентрації 0,1% (100г/га Mo).

Також для ріпаку важливо отримати достатню кількість Міді, Марганцю, Цинку та Бору, нестача яких спостерігається переважно за дефіциту вологи. Нестача Міді зустрічається досить рідко, переважно на ґрунтах легкого гранулометричного складу або ж після вапнування.

За умови високого вміст гумусу у ґрунті, рН > 6,0 та холодної погоди, на посівах ріпаку часто зустрічають дефіцит Марганцю. При цьому на сформованому листі з’являються некротичні плями жовтого кольору, дуже сповільнюється ріст та не виповнюються стручки. Найкраще рослини реагують на ліквідацію дефіциту Марганцю у фазі крупного бутону.

Дефіцит цинку проявляється не часто, переважно на ґрунтах близьких до нейтральних і то лише під час посухи, але якщо так уже сталось, що необхідно підживити цинковмісними добривами то найкраще провести у поєднанні з пестицидами у вигляді хелату Цинку в межах 0,2-0,4 кг/га.

Без Бору ріпаку не обійтись взагалі, оскільки саме він має важливе значення для проростання пилку та запліднення квіток. Головна його роль – підвищення пластичності та еластичності тканин, для недопущення розтріскуванню стебел та кореневої шийки під час інтенсивного росту, що запобігає потраплянню в рослину патогенних збудників. Якщо ріпак озимий то зазвичай 25% Бору засвоєно з осені, а іншу частину у фазі диференціації бруньок.

Нестача Бору зумовлює запізнення фази розетки, так звана фаза «сидіння» ріпаку, молоде листя скручується та стає зморшкуватим. Зазвичай Борні добрива вносять як прикоренево так і позакоренево, разом з рідкими добривами  або з водорозчинними мікродобривами у фазу розетки і бутонізації. Причому не можна вносити понад 3 кг/га, оскільки його залишок згубно впливатиме на наступну культуру у сівозміні.

Часто запитують чи є альтернатива хімічним засобам живлення ріпаку. Так, є – внесення рідкого гною, який важливо рівномірно розподіляти по площі і одразу заробити в ґрунт. Під посів можна внести 30 м³ / га рідкого гною ВРХ, або ж 20 м³ / га гною свиней, але не завищити ці норми оскільки це спровокує переростання посівів та зниження врожаю.

Хорошим попередником для ріпаку є зернові культури, адже пожнивні залишки від них дозволять знизити необхідність додаткових внесень азотних добрив, які можна також компенсувати рідким гноєм але він не має пролонгованої дії, тому його внесення влітку не матиме очікуваного ефекту восени. Варто зазначити, що загалом внесення рідкого гною на посівах ріпаку є досить небезпечним, оскільки може спровокувати опіки на листі та знизити інтенсивність цвітіння та формування стручків.

Отже, правильне управління живленням посівів ріпаку та своєчасне внесення по фазах розвитку необхідних елементів дає змогу протистояти викликам погоди та обставинам, що постають сьогодні перед аграріями. Знання потреби кожного з елементів дозволить своєчасно провести підживлення не чекаючи прояву візуальних його ознак, що стане вирішальним в отриманні високого та якісного врожаю, а також рентабельності при його вирощуванні.