Значення елементів живлення для будь-якого організму взагалі, і для рослин зокрема важко переоцінити. Адже елементи живлення входять до складу клітинних структур, беруть участь в різноманітних біохімічних процесах, визначають конформацію органічних молекул і проникність мембран, впливають на функціонування сигнальних систем, тощо. Для того, щоб стверджувати про позитивний вплив поживних речовин на ріст рослин не потрібно бути агрономом. А щодо пошуку шляхів вирішення раціонального використання рослинами елементів мінерального живлення, то це завдання було є і буде одним з головних як для науковців, так і виробничників. Така пильна увага до даної проблеми обумовлена, перш за все, тим, що рівень мінерального живлення рослин трансформується у врожайність та якість продукції, а для господарств –  у прибуток. Ще у стародавніх системах землеробства для підвищення врожаю культурних рослин широко використовували мінеральні добавки: золу та різноманітні вапнякові матеріали. Ми ж маємо можливість застосувати добрива із заданими співвідношенням між елементами, з додаванням мікроелементів та стимуляторів.

7892

Проте зробити вибір на користь тієї чи іншої композиції зазвичай дещо проблематично. Адже засвоєння елементів живлення рослинами протягом вегетації визначається численними факторами. Найбільш значущими є ґрунтово-кліматичні умови, генетичні особливості культур і сортів (гібридів), рівень забезпеченості ґрунтів даними елементами та їх доступності рослинам. На сьогодні в рослинних тканинах виявлено понад 80 елементів, з них 16 – ті, без яких рослина не може завершити свій життєвий цикл. За фізіологічними функціями їх умовно поділяють на три основні групи: біологічно активні атоми центрів ферментів, гормонів (мікроелементи); елементи регулювання фотосинтетичного, водно-сольового обміну та мембранного транспорту та органогени (хімічні елементи, що становлять основу органічних сполук), до яких належить і сірка (S).

Умовно вважається, що Сірка – третій за важливістю елемент мінерального живлення рослин, після азоту та фосфору. Вона на рівні з азотом входить до складу практично усіх рослинних білків та ряду фітогормонів. Виступає незамінним компонентом ряду амінокислот, таких як цистеїн, цистин, метіонін. Без сірки не можливий синтез багатьох вітамінів та ферментів, а для отримання якісного рослинного білка вона є основним фактором. Від рівня забезпеченості рослин сіркою залежить структура білків та функціонування ферментів у тканинах листків і насінні. Присутність сірковмісних сполук контролює також стійкість рослин до стресів та пошкодження шкідниками. Окрім цього, сірка відіграє надважливу роль в окисно-відновлювальних процесах, активізації ферментів, синтезі білка та хлорофілу. Науковцями встановлено, що сірка належить до числа небагатьох елементів, які приймають участь в асиміляції рослинами нітратів, гальмують їх накопичення, тим самим захищаючи наш організм від додаткової дози нітратів.

Крім того в літературі є дані про те що сірка допомагає глинистим фракціям ґрунту хімічно зв’язувати воду, тим самим захищаючи його від пересихання. Підвищує мікробіологічну активність ґрунту, не кажучи вже про її роль у розвитку бульбочкових бактерій, при вирощуванні бобових культур і відповідно здатності фіксувати атмосферний азот. Сульфати активують процеси бродіння та мікробіологічну деструкторизацію рослинних залишків, тому використання сірковмісних добрив (сульфат амонію, сульфат магнію) в бакових сумішах має стати нормою при внесенні деструкторів стерні.

В рослинах сульфати підтримують колоїдну структуру протоплазми, збільшують інтенсивність асиміляції та впливають на синтез вуглеводів. Сірка посилює активність гідролітичних ферментів, яка при використанні хлоровмісних добрив здатна зменшуватись. Є дані про здатність сірки підвищувати неспецифічну стійкість рослин при стресових умовах вирощування. Встановлено, що сірка, як складова частина «шокових білків», «антистресових» амінокислот і ферментів окисно-відновного циклу дозволяє істотно знизити стресспрессінг.