Однією з найдавніших сільськогосподарських культур є горох. Археологічні дослідження свідчать, що на Україні його почали вирощувати близько 6-8 тисяч років тому. І за весь цей велетенський проміжок часу горох зовсім не втратив у важливості та популярності. На сьогодні горох забезпечує одну з найвищих урожайностей серед зернобобових культур – близько 3-5 т/га. Практика провідних господарств країн Європи показує, що навіть ці показники не є граничними, за оптимальних умов їх можна збільшити майже удвічі. Однією із складових цих умов є правильна і збалансована система живлення.

Левова частка білку в зерні і зеленій масі рослин гороху формується завдяки азоту повітря, який фіксується бульбочковими бактеріями. За даними науковців, горох може засвоювати близько 100 кг/га атмосферного азоту, а в окремих випадках навіть більше. Варто відмітити, що при внесенні великих доз мінерального азоту, організм рослини повністю переходить на його споживання і перестає утворювати бульбочки, а відповідно і фіксувати азот з повітря. Таким чином, азот мінеральних добрив у надмірних дозах інгібує азотфіксацію. В окремих випадках, навіть невеликі стартові дози азоту можуть негативно вплинути на формування бульбочок.

Оскільки азотфіксація – це фактично безкоштовний азот з повітря, цим процесом ні в якому разі не можна нехтувати. Для інтенсифікації його протікання, необхідно створити оптимальні умови, а саме:

1. Реакція ґрунтового розчину. Бульбочки дуже погано формуються на кислих ґрунтах з pH нижче 5,0. Тому достатньо важливим заходом є вапнування (при потребі). Найбільш сприятливими для азотфіксації вважаються ґрунти з pH в діапазоні від 6,0 до 7,5.

2. Збалансоване фосфорне та калійне живлення. Нестача даних елементів пригнічує протікання процесів азотфіксації, особливо відчутно це при дефіциті фосфору.

3. Правильна аерація ґрунту та достатнє забезпечення вологою. При недостатній кількості вологи у ґрунті, бульбочкові бактерії не утворюються.

4. Повне забезпечення потреби у мікроелементах. Молібден, бор, залізо та меншою мірою кобальт входять до складу ферментативних систем, які забезпечую азотфіксацію. Зокрема, молібденові добрива допомагають формувати бульбочки більшого розміру, а також примножують їх кількість. Внесення мікроелементів може збільшити ефективність азотфіксації у десятки разів.

Головною особливістю вирощування гороху є достатньо нетривалий період вегетації, а також слаборозвинена коренева система. Враховуючи ці чинники, потреба культури у елементах живлення – висока. Для формування 1 т зерна і відповідної кількості соломи, гороху необхідно 35-55 кг азоту, 12-17 кг фосфору, 25-35 кг калію, 17-30 кг кальцію і 5-13 кг магнію.

За нормальних умов, процеси азотфіксації у рослинах гороху розпочинаються у фазі двох-трьох листків і виходять на максимальні оберти у фазі бутонізації – цвітіння. Тому на ранніх етапах розвитку, частіше за все, є потреба у мінеральному азоті. Якщо на момент початку сівби, запаси нітратного азоту в орному шарі не перевищують 30 мг/кг ґрунту, доцільно внести даний елемент у дозі 20-30 кг/га. Більші норми рекомендується застосовувати лише на низькокультурних ґрунтах, де вміст гумусу не перевищує 2%.

Максимальний вміст азоту в рослинах зазвичай припадає на фазу цвітіння, тобто коли фіксація його бульбочковими бактеріями проходить найбільш інтенсивно. Після цвітіння вміст азоту дещо зменшується. У період наливу – дозрівання насіння в рослинах відбувається перерозподіл азоту – зменшення його кількості в листках та стеблах і збільшення в бобах.

Фосфор активізує ріст та розвиток кореневої системи, а особливо кореневих волосків, через які проникають бульбочкові бактерії, що вкрай важливо для зернобобових культур. За умови дефіциту даного елементу в ґрунті, спостерігаються збої у формуванні репродуктивних органів та гальмується інтенсивність достигання зерна. Максимальних значень вміст фосфору в рослинах гороху досягає в період цвітіння. На рівень поглинання цього елементу рослинами впливає азотно-фосфорне живлення. Науково доведено, що поєднання даних елементів є відчутно більш ефективним, аніж їх незалежне застосування.

Калій у свою чергу сприяє розвитку посухостійкості рослин, оптимізує обмін і рух вуглеводів та стимулює інші функції рослинного організму. Нестача цього елементу призводить до відмирання тканин на старих листках, а його надлишок спричинює надто стрімке дозрівання бобі. Таким чином, вони формуються дрібними, а рослини – низькорослими. На легких ґрунтах весь наявний калій фактично повністю використовується до початку цвітіння. При високому рівні забезпеченості, елемент використовується більш інтенсивно і процес його застосування триває до кінця вегетації. За умови не повного забезпечення потреби у калії, знижується рівень азотфіксації та пригнічується утворення органічної маси.

Фосфорно-калійні добрива рекомендується вносити у більшій нормі під попередник (близько 60-100 кг діючої речовини кожного з цих елементів). Оскільки ці добрива є важкорозчинними, гороху для формування врожаю вистачає їх післядії і ґрунтових запасів елементів живлення. При окремих ідеальних умовах (окультурені ґрунти, інтенсивно удобрені попередники, потрібний вміст доступних форм фосфору та калію) можна розраховувати на врожай гороху близько 3 т/га узагалі без застосування добрив. Та, на жаль, такі умови трапляються вкрай рідко. Зазвичай, під час сівби вносять мінеральні добрива в нормі N20-30P20-60K45-60.

Кальцій впливає на утворення зеленої маси, коренів та бобів. Магній є складовою частиною хлорофілу, має позитивний вплив на життєдіяльність бульбочкових бактерій та приймає участь у багатьох ланках обміну речовин. На ґрунтах із низьким вмістом магнію, рекомендується вносити магнієві добрива у дозі 20-30 кг/га. Також можливе підживлення магнієм по вегетуючих рослинах.

Незабаром на нашому сайті вийде друга частина матеріалу, де ми поговоримо про важливість мікроелементів у вирощуванні гороху.

Інститут живлення рослин – Институт питания растений