Беззаперечний факт, що для озимої пшениці найбільш важливими періодами у живленні є – осінній, відразу після сівби, і ранньовесняний, при відновленні вегетації. У першому випадку необхідна не лише хороша забезпеченість молодих рослин фосфором, а й збалансованість ґрунтового розчину по фосфору, азоту і калію, а після відтаювання ґрунту навесні при низьких температурах виникає потреба в азоті та сірці. В якості добрив в осінній період найбільшою мірою підходять комплексні, що містять фосфор, калій і азот. Щодо вибору композицій, то співвідношення між цими елементами має базуватися як на агрохімічних показниках ґрунтів так і на строках посіву.

Стосовно строків посіву. Надлишок азоту, при оптимально рекомендованих викликає посилене кущіння на ранніх етапах органогенезу і посилене наростання вегетативної маси, що крім зниження зимостійкості перешкоджає формуванню високого врожаю. За таких умов на 1 гектар формується близько 17-18 млн. пагонів, що більш ніж в 3 рази перевищує оптимальну кількість. При цьому асиміляційна поверхня в ранні фази розвитку озимих культур збільшується в 3-4 рази на 1м2 посівів. По весні, на таких посівах, через загущення, перші міжвузля сильно витягуються. В результаті, ми отримуємо щупле зерно. Недобір урожаю при цьому може сягати більше 50 відсотків.

Тоді, як при пізніх строках посіву, додаткове внесення азотних добрив є цілком виправданим агроприйомом. При достатньому забезпеченні рослин азотом в осінній період нормалізується енергетичний обмін. Продуктивно розвивається коренева система, накопичуються пластичні речовини, а також знижується інтенсивність протікання фізіологічних процесів в період перезимівлі. В сукупності усе вище перераховане підвищує ймовірність успішної перезимівлі. Окрім цього, рослини, які були забезпечені в достатній кількості азотом восени, більш активно починають рости весною.

Однак, не варто впадати в крайнощі, оскільки надлишок азоту восени для озимих може бути не менш небезпечним, аніж дефіцит. Він знижує ефективність загартування, а також створює ситуацію, при якій рослини ростуть надто швидко, не встигаючи накопичувати пластичні речовини. Крім того, підвищенні дози азотних добрив пригнічують азотофіксуючу мікробіологічну діяльність ґрунту, підсилюються процеси денітрифікації, а також мінералізації органічної речовини. А при рясних опадах рухомі форми азоту вимиваються з кореневмісного шару ґрунту і чутливість зернових на цей елемент сильно знижується.

Більш того, при надлишку нітратів багато бактерій-антагоністів втрачають здатність продукувати антибіотики та інші біологічно активні речовини. У цих умовах збільшується чисельність фітопатогенних грибів в ґрунті і посилюється загроза ураження рослин кореневими та прикореневими гнилями.

Підвищення рівня калійного живлення дозволяє рослинам формувати більш міцні скелетні тканини, клітинні стінки та кутикулу, що перешкоджає проникненню фітопатогенів всередину клітини. Більше того, при посиленні процесів метаболізму в оптимальних умовах калійного живлення сповільнюється розпад органічних речовин. Таким чином, в рослинах суттєво знижується вміст низькомолекулярних вуглеводів і розчинних азотних сполук, які служать живильним субстратом для патогенної мікрофлори. В умовах достатнього калійного живлення в рослині активізується біосинтез фенольних сполук, що відіграють важливу роль в формуванні імунітету рослин.

В жодному разі не можна нехтувати фосфорним режимом. Адже він бере участь в обміні речовин, діленні клітин, передачі спадкових властивостей та інших складних процесах, що відбуваються в рослинах озимої пшениці, ключовим з яких є фотосинтез. Особливо необхідний фосфор на самому початку росту рослин, так як сприяє розвитку кореневої системи, підвищує інтенсивність кущіння зернових культур. Встановлено, що збільшуючи вміст розчинних вуглеводів в клітинному соку, фосфор підсилює зимостійкість озимих культур.

Окрім основних елементів живлення не варто ігнорувати мезо- та мікроелементи, кожен з яких має свої власні функції. Зокрема, магній регулює водний баланс, впливає на процеси фотосинтезу та транспортування фосфору і бере участь в активізації дихання, а сірка покращує азотний обмін та підвищує стійкість до ураження хворобами.

Серед мікроелементів для озимої пшениці найбільш важливими є: бор, марганець, цинк, мідь, залізо та молібден.

  1. Бор приймає участь у синтезі, трансформуванні та транспорті вуглеводів, підтримує сприятливий осмотичний тиск та покращує розвиток тканин кореневої системи. Цей елемент є одним із головних помічників у боротьбі з потенційним вимерзанням рослин.
  2. Марганець підвищує стресостійкість, регулює поглинання різних форм азоту (нітратної та амонійної), підтримує протікання фотосинтезу, приймає участь у формуванні цукрів, і цим самим, підвищує морозо- та зимостійкість.
  3. Цинк сприяє ефективному розвитку кореневої системи, нівелює негативний вплив перепадів температур та, знову ж таки, впливає на зимостійкість.
  4. Мідь сприяє формуванню лігніну, який виступає основою клітинних стінок. Також цей елемент покращує тургор клітинного соку, бере участь у процесах фотосинтезу та захищає рослину від ураження грибковими і бактеріальними хворобами. 
  5. Залізо та молібден окрім участі у фотосинтезі також впливають на процеси кущення і формування ферментів.

Враховуючи нестабільні погодні умови останніх років, особливо у зимовий період, надзвичайно важливо максимально захистити озимі культури ще восени. Звичайно ж, не існує способів знешкодити будь-які загрози на кшталт абсолютно безсніжної зими чи чотирьохмісячних морозів на рівні -40 градусів, однак повністю забезпечивши рослину усіма необхідними елементами живлення восени, ми зробимо величезний вклад у безпечну перезимівлю та хороший розвиток уже навесні.

Інститут живлення рослин