Сільськогосподарські культури мають неоднакову потребу в сірці в залежності від біологічних особливостей різних видів рослин, фаз їх розвитку, вмісту елементу в ґрунті та атмосферному повітрі. Деякі рослини поглинають сірку на рівні з фосфором. Так, наприклад, винос сірки вівсом становить 2,35 кг на тонну зерна, цукровими буряками – 2,4 кг на тонну коренеплодів, з тонною зерна сої – 2,25 кг. При складанні систем удобрення необхідно враховувати, що потребу у сірці найгостріше відчувають бобові та пасльонові культури. Хоча зернові і вважаються дещо менш вимогливими до сірки, проте, забувати про роль сірки в синтезі білку, м’яко кажучи, не слід.

sirka

З огляду на те, що в рослині, місцями локалізації сірки є листки та насіння, (стебла та коріння – менше) позакореневі підживлення сірковмісними добривами є досить ефективним способом коригування сульфатного балансу. Потреба рослин у сірці відчутно коливається протягом вегетаційного періоду. Так, для ріпаку питання забезпечення потреб у сірці стає критично важливим у фазі цвітіння і утворення стручків. Кукурудза поглинає цей елемент рівномірно протягом усього вегетаційного періоду. При цьому варто зазначити, що більше половини накопиченої рослинами сірки акумулюється у зерні.

Джерелами забезпечення рослин сіркою зазвичай виступають повітря () та ґрунт. З огляду на те, що вплинути на концентрацію сірки в природніх умовах ми практично не можемо, то об’єктами впливу залишається грунт і власне рослини. У ґрунтовому покриві України, вміст сірки варіює в широкому діапазоні (0,001-0,5%). Як правило він залежить від вмісту гумусу та тісно по в’язаний з гранулометричним складом ґрунту. Проте на переконання науковців, робити висновки про забезпеченість рослин сіркою за валовим вмістом сірки в ґрунті не можна, адже попри значні запаси вміст її мінеральних форм досить низький – не перевищує 10%. Решта, до 90 % – міститься в органічній формі і для того, аби стати повноцінним та повноправним елементом живлення рослин, сірка має пройти процеси мінералізації, що відбуваються за участю мікроорганізмів. Так, завдяки діяльності мікроорганізмів у ґрунті постійно відбувається трансформація сірки – перетворення між її неорганічними й органічними сполуками. Під час процесу мінералізації органічної речовини ґрунту, утворюється побічний продукт – сульфатна форма сірки. Згодом, у процесі іммобілізації вона входить до мікробної маси ґрунту.

Вивільнення сірки при мінералізації органічної речовини ґрунту проходить занадто повільно. Тому, аби сільськогосподарські культури не відчували дефіциту сірки виникає потреба у застосуванні сірковмісних мінеральних добрив. При розробці системи удобрення, не можна залишити по заувагою міграційну здатність сульфат-іона SO42-. В літературі мають місце факти втрат до 50 % сірки, внесеної з мінеральними добривами, внаслідок вимивання. Деякі науковці, за рівнем втрат в наслідок міграції ставлять сульфат-іон SO42- в один ряд з нітрат-іоном NO3 (нітратна форма азоту).

При надходженні в рослину і можуть окислюватись або відновлюватись у відповідні форми. Вміст і співвідношення окисленої і відновленої сірки у рослині залежить від активності процесів редукції та асиміляції сульфату, а також концентрації SO42- у ґрунтовому розчині. Метаболічний цикл сірки у рослин починається з сульфату і закінчується утворенням сірковмісних амінокислот, які, в свою чергу, окислюються знову до неорганічного сульфату. Коренева система рослин поглинає сульфат-іони, особливо активно це відбувається у зоні кореневих волосків, звідки вони з допомогою білків-переносників надходять у клітини рослини. У рослині сульфат-іони переміщаються з транспіраційним рухом, а згодом нагромаджуються у вакуолях клітин рослини чи беруть участь у хімічних реакціях. Через листя рослини поглинають сірку у дуже малій кількості. Більша частина сульфатної сірки, яку поглинуло коріння, відновлюється і виступає складником цистеїну в хлоропластах листя. Цистеїн – первинна сполука, з якої утворюється більша частина сірковмісних органічних сполук. Також сірка входить до складу коензиму А, біотину, тіаміну, глютатіону й сульфоліпідів.

У синтезі білка сірка відіграє співмірну з азотом роль, тому при застосуванні азотних добрив порушувати взаємозв’язок між азотним живленням та забезпеченням рослин сіркою аж ніяк не можна. І як показує практика, дуже часто саме брак одного (або відразу обох) з цих елементів лімітує як врожайність, так і якість. Так, у складі білка співвідношення азоту та сірки 15 до 1, однак ця пропорція не є сталою для усіх культур. Для прикладу, у зерні пшениці відношення N:S становить 16:1, а в насінні ріпаку – 6:1. Однак, при проведенні діагностики опиратися лише на співвідношення азоту та сірки не можна, оскільки, правильні пропорції можна отримати і при низькому вмісті обох елементів. Окрім цього надлишок азоту може бути неправильно трактований, як і дефіцит сірки.

Першу частину матеріалу також читайте на нашому сайті.